Духовна школа

Друк

Київська Академія: історія і сучасність

"Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, Сина і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів" (Мф. 28:19-20).

До моменту виникнення Київської Академії у XVII ст. історія української духовної освіти не мала такого закладу. Як і в старі часи, центральним духовно-освітнім осередком України залишався Київ. Велике значення мали численні бібліотеки та зібрання церковних книг, які були створені при монастирях Києво-Печерської Лаври, Софійському, Михайлівському Золотоверхому, Микільському та інших церковних осередках'.

Організація майбутньої Києво-Могилянської Академії тісно пов'язана з двома культурно-освітніми осередками, що почали діяти до заснування Академії. Це Київське Братство, засноване у 1618 р., та Києво-Печерська Лавра з архімандритом Єлісеєм Плетенецьким на чолі. Історична заслуга Київського Братства полягала в організації Київської братської школи, яка стала основою створення в майбутньому Київської Академії2.

Дослідженням історії цього навчального закладу займалися як дореволюційні історики з числа професорів і викладачів Київської Духовної Академії, так і радянські історики. Слід зазначити, що саме дореволюційні видання на сьогодні залишаються капітальними працями, в яких опубліковано велику кількість актів і документів3, а також інші матеріяли з історії української вищої духовної школи. Серед дореволюційних істориків цією проблематикою займалися С. Голубєв, В. Аскоченський, І. Чистович, Ф. Титов, М. Петров та інші4.

За період після 1917р. деякі дослідження виходили друком за межами України і в них історія Київської Академії висвітлювалася з позицій шанування духовної спадщини і академічної освіти5. Натомість в працях, які були написані в УРСР, головний акцент в дослідженнях історії Київської Академії робився на історію цього закладу до перетворення його в Київську Духовну Академію, а особливо наголошувалося на загальному розвитку наук і освіти та спеціально підкреслювався інтернаціональний характер закладу6. В останні роки в Україні почали з'являтися нові авторські дослідження та інші публікації7.

Велику послугу у наданні земельних угідь для забудови майбутньої Академії вдови мозирського маршалка Галшки (Єлизавети) Василівни Гулевичівни. 15 жовтня 1615 р. було вписано до "гродських книг" дарчий запис про передачу землі на користь братства задля побудови школи8. Традицію опіки та подання матеріяльної допомоги школі започаткував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.


Швидкому зростанню Київської школи сприяв той факт, що біля її джерел стояли видатні українські духовні письменники, вчені богослови, досвідчені педагоги. Немає ніякого сумніву, що Ісая Копинський, Захарій Копистенський, Тарасій Земка, Олександр Митура, Лаврентій Зизаній та інші члени Київського братства брали активну участь у здійсненні головної мети - організації і влаштування діяльності найвідомішої української духовної школи.

Головною заслугою св. митрополита Київського Петра Могили у справі створення Академії було те, що він зумів надати цій школі масштабу церковно-освітнього та духовного центру, який би до того ж протистояв планам Речі Посполитої запровадження унії та полонізації. Під його ім'ям Київська Академія увійшла в історію української богословської науки та духовної освіти, а також справила відчутний вплив української духовної освіти на Московію протягом ХУП-ХУПІ ст. в особі кращих представників цієї Академії9.

Завдяки підтримці митрополита Петра Могили було також відкрито колегіуми у містах Винниці, Кременці, Гощі, Яссах. Після смерті він передав у спадок Академії бібліотеку, будинки на Подолі, половину майна з свого хутора Непологи, село Позняківку, грошима близько 80 тис. злотих, срібний посуд, одяг, митру, яку було прикрашено сімейними коштовностями роду Могил, хрест і тканини (адамаск і камку) для пошиття одягу для студентів Академії.Саме за св. митрополита Петра Могили розпочинається активна організаційна та викладацька діяльність ректорів Київського Богоявленського училища, які одночасно були навчителями богослів'я та префектів, викладачів філософії10. Починаючи з архимандрита Амвросія Дубневича (1731-1737), ректори Академії поєднують цю посаду з саном архимандрита Києво-Братського монастиря.

Важливе місце у справі підготовки духовних кадрів для Київської митрополії посідав Києво-Братський училищний монастир, де перебували вчені монахи-викладачі Академії з інших єпархій, а також братчики, які постійно мешкали на території монастиря, який надавав приміщення для проживання професорів і викладачів.

Процес подальшого підпорядкування Київської митрополії, після приєднання її до Московського Патріархату у 1686 р., все більше залежав від діяльності Російського Священного Синоду, який після створення цього органу 1721 р. Петром І, дедалі більше втручався в церковне життя України, яка поступово інкорпорувалася в імперські структури. Застосування на практиці норм "Духовного регламенту" архиєпископа Феофана Прокоповича перетворювало Синод в головну інстанцію для передачі державних настанов по "Відомству Православнаго Ісповіданнія". Загальний характер наказів Синоду стосовно духовно-просвітницької діяльності мав на меті поширення системи духовної освіти російського зразка, створення мережі навчальних закладів та встановлення і поступове запровадження нового типу духовно-навчальних закладів.

Позитивним моментом можна вважати запровадження контрольованої державою системи освіти, але при тому активно нищилися українські традиції та звичаї. Саме з метою скасування попередніх традицій Київської Академії, як важливішого українського духовно-навчального центру, вона з 1721 р. була підпорядкована не тільки Київському митрополитові, але й безпосередньо Синодові у Санкт-Петербурзі.

Організація академічної освіти упродовж ХУІІ-ХУІІІ ст. в цілому відповідала тогочасним європейським стандартам навчання. Основою навчання в ній була т. зв. система "семи вільних наук", яка включала в себе тривіум (граматика, риторика, діялектика) та квадрівіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). У Кембріджі (Велика Британія) після вивчення тривіуму отримували ступінь бакалавра, а після опанування квадривіуму - магістра. Ці ж самі предмети складали курс навчання у польських академіях - Краківській, Віденській, Замойській, Познанській.Організаційна структура Київської Академії також відповідала європейській. На чолі стояв ректор, який зосереджував управління всіми справами Академії. Після Амвросія Дубневича у XVIII ст. ректорами були такі видатні діячі Православної Церкви як Сильвестр Думницкий (1737-1740), Сильвестр Кулябка (1740-1745), Сильвестр Ляскоронський (1746-1751), Юрій Кониський (1751-1755), Манасія Максимович (1755-1758), Давид Ніщинський (1758-1759), Самуїл Мис-лавський (1759-1768), Тарасій Вербицький (1768-1774), Никодим Панкратьєв (1774-1775), Касіян Ліхницький (1775-1784), Варлам Миславський (1784-1791), Ієроним Блонський (1791-1795) і останній у XVIII столітті ректор Академії -Феофілакт Слонецький (1795-1803).

На початку XIX ст., до перетворення Київської Академії у 1817 р. в Київську семінарію, її ректорами були Іриней Фальковський (1803-1804), Іакинф Ла-гановський (1804-1813) та останній ректор Київської Академії - Іоасаф Мохов (1814-1817).

Важливе місце посідав префект Академії, який відповідав за організацію навчального процесу, виконання програм, успішність студентів, їх матеріяльний стан. Наступною важливою постаттю був суперінтендант, який призначався з учителів і, разом з помічниками з числа візитаторів і сеньйорів бурс, відповідав за поведінку вихованців Академії за її межами. Були також помічники вчителів - студенти старших курсів: магістри, інспектори, цензори.

Від інших навчальних закладів Київська Академія відрізнялась тим, що не мала поділу на окремі факультети, не присвоювались вчені ступені її вихованцям. Слід зазначити, що не завжди сталим був склад предметів для навчання, оскільки іноді, через зовнішні причини, не вивчалось богослів'я. В Академії існували також традиційні власні принципи прийому на навчання та зарахування студентів, утримання та винагороди професорів та викладачів.

За часів переходу Правобережної України під владу Речі Посполитої, згідно пунктам "Вічного миру" 1686 р., вона не одержала статусу вищого навчального закладу, попри неодноразові звертання до польського уряду, хоча де-факто цей статус беззаперечно визнавався всіма сучасниками.

Після переходу території Лівобережної України до Московії Київська Академія починає справу з клопотанням про присвоєння їй статусу вищого навчального закладу. У 1693 р. ректор Академії Іоасаф Кроковський з листами від митрополита Варлама Ясинського і гетьмана Івана Мазепи рушив до Москви. В царській грамоті від 11 січня 1694 р. стверджувалось право Академії користуватись старовинними привілеями, а також додавались нові: дозвіл набирати до складу учнів представників різних суспільних станів з України, Московії, Білорусі.У грамоті було визначено обсяг предметів для вивчення та структуру навчання, і вперше офіційно одержано дозвіл читати курс богослів'я. Серед інших важливих здобутків можна назвати право самоуправління та власного суду в межах Академії. Петро І грамотою від 26 вересня 1701 р. підтвердив права Київської Академії як вищого навчального закладу''.

Доба 1690-1760 рр. вважається істориками добою певного піднесення Київської Академії, яка у внутрішньому житті заховує іще достатньо незалежності від центрального органу управління, яким в цей час був Синод. Але вищими начальниками, яким Київська Академія була повністю підзвітна, залишалися київські митрополити (постійно писалося: "Академія Його Високопреосвященства").

В універсалі гетьмана Данила Апостола (1729) Києво-Братському училищному манастиреві, мовиться, що Київська Академія - це "школа, де сини України й інші вільним наукам навчаються і звідти підпору Церкві Православній і Батьківщині належну дають". Академія визначена як центр просвіти, який об'єднав найвидатніших діячів доби, форпост православ'я та осередок традицій української науки.

Навчальний рік починався в Академії 1 вересня і тривав до початку липня, хоча студентів часто зараховували і упрдовж року. Не було вікових обмежень. Наприклад, у молодших класах вчилися учні від 11 до 24 років. Для вступу необхідно було пройти співбесіду з префектом, який і визначав до якого класу зарахувати новачка. Існувала своя система перевірки знань: домашні завдання, опитування під час уроків, щосуботи - опитування за тиждень та іспити тричі на рік.

Філософи і богослови (11-12 класи) вже не мали домашніх завдань, іспитів не складали. Наприкінці семестру вони писали т. зв. "великі дисертації" і відбувався захист в присутності всіх студентів Академії. Складовою частиною навчання були диспути, які поділялися на домашні - щосуботи, і базувалися на матеріялах вивченого за тиждень, а також публічні - наприкінці семестру.

Існувало 8 ординарних класів (4 початкових і 4 середніх - поетики, риторики, філософії і богослов'я). Повний курс навчання в Академії тривав 12 років. Структура граматичних класів була наступна: фара (аналогія) - підготовчий клас; ін-фіма; граматика і синтаксима. Програма наступних 2-4 класів включала вивчення мов (слов'янської, української книжної, грецької, латини та інші). Студенти вправлялись складати листи та промови, звичайні та особливі (вітальні, подячні, прощальні, іменинні, на шлюб, висловлення жалю за небіжчиком, у разі перемоги війська, церковних свят тощо).

Але у 1734 р. було видано наказ Київського митрополита Рафаїла Заборовського, згідно з яким виголошувати церковні проповіді дозволялось тільки богословам-священикам. Теоретичні основи поетики і риторики розробляли самі викладачі Академії. Як окремий предмет, який постійно викладається, філософія з'являється серед предметів Київської Академії наприкінці XVII ст. Філософія поділялася на раціональну (діялектика і логіка), моральну (етика) і натуральну (фізика, математика, метафізика). У фізиці й метафізиці встановлювався зв'язок з богословськими питаннями, які потім студіювалися в богословському класі.

Догматика та моральне богослів'я були предметом богословського курсу. Вірність православній догматичній науці і Св. Переданню Православної Церкви була основною вимогою при викладах богослів'я; за цим наглядали і ректор Академії, і сам митрополит Київський. Кожний викладач за час праці складав власний рукописний курс лекцій.Поступово професорами і викладачами Академії було створено власну систему богослів'я, в основі якої були праці Св. Отців Церкви Христової: Іоана Золо-тоустого, Василія Великого, Іоана Дамаскина, Григорія Назіянзина, візантійських духовних письменників. Викладання богослів'я отримало подальший розвиток у XVIII ст., і це дозволило виховати цілу плеяду богословів, які зробили визначний внесок у розвиток богослів'я в Україні та за її межами.

Про рівень загальної та богословської освіти Київської Академії свідчить той факт, що 22 січня 1747 р. було видано імператорський наказ і постанову Синоду, в якому йшлося про те, що необхідно негайно надіслати з числа вчителів Академії ієромонахів Варлама Лащевського та Гедеона Сломінського до Санкт-Петербурга задля закінчення перекладу Біблії із старослов'янської на російську мову, який було розпочато після наказу Петра І від 14 листопада 1712 р.


Діяльністю комісії по укладанню нового перекладу керував вихованець Академії, місцеблюститель Московського патріаршого престолу митрополит Рязанський Стефан Яворський. В різні роки до цієї справи були причетні архиєреї-українці,~ які через зовнішні обставини опинилися на службі в Російській імперії - Амвросій Юшкевич, Феофан Прокопович, Стефан Калиновський, Йосип Волчанський, Арсеній Могилянський. Переклад вийшов друком у 1751 р. Всього з вихованців Київської Академії брали участь у перекладі Біблії 15 осіб.Важливе значення у справі вивчення діяльності Академії мають відомості щодо її вихованців. До складу Київської єпархії у XVIII ст. входили українські полки:

Київський, Ніжинський, Лубенський, Прилуцький, Миргородський, Полтавський і Гадяцький. Духівництво цих полків і протопопій Київської єпархії надсилало на навчання найбільший відсоток студентів духовного походження і які становили більшість в Академії12.

Іншу частину студентів духовного походження становили вихідці з інших єпархій України і Московії, зокрема представники Казанської і Вятської єпархій, Синодальної області з м. Брянська. Є документальні згадки про різночинців з числа московитів та російських підданих закордонних вихованців Київської Академії, під якими у XVIII ст. були вихідці з православних родин Правобережної України (Волинської і Подільської губерній)13.До складу "іноземних" входили також вихідці з Білорусі, Литви, Холмщини і Галичини, кількість яких в різні роки була різною, в межах десь сотні осіб. Згадуються також вихідці з Сербії, Далмації, Угорщини, Італії, Греції та інших європейських країн.

Таким чином, можна твердити, що на цей час існування Академії вона була головним духовно-навчальним закладом в Україні. Маючи досконалу систему навчання та підбору кадрів з власних найкращих вихованців і не потребуючи жодної сторонньої допомоги, окрім надходження книжок для академічної бібліотеки та фінансового утримання, Академія весь час продовжувала продукувати майбутніх ієрархів та висококласних викладачів.

Маючи таку систему навчання, Київська Академія стає духовно-навчальним і науковим осередком всієї України, який, завдяки відсутності станових обмежень, приймав на навчання практично всіх бажаючих і тим самим сприяв тому, що церковні ієрархи та священство мали високий для свого часу рівень освіти, а також збільшенню відсотку освічених людей серед української шляхти, козацької верхівки, нижчих станів населення.

Впродовж XVIII ст. вплив митрополитів на діяльність Академії був вирішальним, оскільки київські владики особисто опікувались цим навчальним закладом. Загальний характер наказів Синоду стосовно духовно-просвітницької діяльності мав декілька напрямків, а саме - поширення системи духовної освіти моско-витського зразка та встановлення і поступове запровадження нового типу духовно-навчальних закладів, які б не були схожі на ті, що існували до того на місцях,

З початком XVIII століття, на вимогу російських самодержців, "Відомство Православнаго Ісповідання" намагається привести Православну Церкву в межах імперії до спільного знаменника з російською і за російським зразком повністю підкорити Синодові.

Саме з метою подальшого скасування попередніх традицій Київської Академії як важливішого українського духовно-навчального центру, вона підпорядковується не тільки Київському митрополитові, але й безпосередньо Синодові. І це не зважаючи на те, що Київська митрополія все ще продовжувала користуватися правами і привілеями, які були надані їй в польсько-литовську добу, які були підтверджені всіма гетьманами України і навіть московитським урядом у XVII ст.

Але всі ці права та привілеї не узгоджувалися з нівеляційними централізуючими намаганнями тоталітарного царату й Синоду. У XVIII ст. діяльність київських митрополитів по-різному відбивалася на діяльності Академії, залежно від спроможності того чи іншого митрополита протистояти тиску з боку Синоду.

Зокрема, митрополит Рафаїл Заборовський (1731-1747) запровадив в Академії викладання іноземних мов та загальноосвітніх дисциплін, домігся у Синоду чину архимандрита для її ректорів, оскільки до того в Києві був тільки один архімандрит - Києво-Печерської Лаври14. Першим ректором Академії, якого було возведено в сан архимандрита, був Амвросій Дубневич. Рафаїл Заборовський відбудував корпуси Академії, які були до того в поганому стані, а над шкільним кам'яним корпусом, відбудованим ще гетьманом Іваном Мазепою, надбудував ще один поверх з колонадою, а при ній Благовіщенську конГреґаційну церкву.

Після Тимофія Щербацького (1747-1757), випускника Київської Академії, його наступник на київській митрополичій катедрі Арсеній Могилянський (1757-1770) навчався в Київській Академії тільки 6 років (1721-1727), звідки перевівся до Харківської колегії. Після призначення на Київську кафедру він також опікувався Академією і придбав для її бібліотеки велику кількість книг, а також відшкодував значні суми з власних коштів на ремонт корпусів.Митрополит Гавриїл Кременецький (1770-1783) тільки розпочав своє навчання в Київській Академії, потім вчився у Харківському колегіумі і закінчив навчання у Московській Академії. За роки свого перебування на київській кафедрі він побудував для Академії кам'яну бурсу на березі Дніпра замість дерев'яної, яка була збудована ще Арсенієм Могилянським, але 1 серпня 1775 р. вона згоріла; заповідав також на користь набідніших вихованців Академії 73 тисяч карбованців.

Самуїл Миславський - теж вихованець Київської Академії. Згодом він прийняв чернечий постриг у Києво-Софіївському монастирі 12 червня 1754 р. Він викладав у нижчих і середніх класах Академії, а 7 листопада 1757 р. був призначений префектом Академії і професором філософії; з 4 вересня 1759 р. - став учителем богослів'я.10 лютого 1762 р. Самуїла Миславського було призначено архимандритом Киє-во-Братського монастиря з одночасним призначенням ректором Академії та членом Київської Духовної Консисторії. 1764 р. його на тривалий час викликають на єпископське служіння до Росії, де він багато років посідав єпископські кафедри в різних містах імперії.

Наказом від 22 вересня 1783 р. його призначають митрополитом Київським і він повертається в Україну. Самуїл Миславський запровадив з 1784 р. в Академії систему, яка існувала у московитських училищах - класи математики, історії, географії та вивчення російської і французької мов. Після наказу Катерини II від 15 травня 1785 р., за яким викладання в духовних училищах за змістом і формою мало зрівнятись з російськими народними училищами, Синод наказом від 29 грудня 1785 р. запровадив для навчання підручники російських народних училищ.Наслідком цього було те, що попередній порядок викладання в Київській Академії повністю було скасовано і припиненно виплату грошей на утримання вчителів і учнів Академії, що мало катастрофічні наслідки для її діяльності.

Через низку послідовних актів стосовно вихованців Київської Академії, яких упродовж всього XVIII ст. забирали з України на служіння Московщині та за її межами, весь керівний склад Київської митрополії та Академії поступово заміщувався тими ж вихованцями Академії, але які досить значний проміжок часу посідали викладацькі та професорські посади, єпископські катедри в Росії, а в Україну поверталися русифікованими.

За Єрофея Малицького (1796-1799) - останнього митрополита-українця на київській митрополичій кафедрі відбулися адміністративно-територіяльні зміни у складі Київської єпархії. Було запроваджено в життя штатний розподіл церков і монастирів. Зокрема, за представленням Єрофея Малицького, Києво-Братський училищний монастир наказом Синоду від 2 червня 1799 р. був зареєстрований як штатний другокласний і до нього було переведено закритий до того в Чернігівській єпархії Гамаліївський Харлампіївський монастир з ризницею та утварями.

Митрополитом Київським, за часи якого відбулася реформа духовної школи в Україні, був Серапіон Александровський, росіянин за походженням. Освіту і постриг він здобув у семінарії Троїце-Сергієївої Лаври. До призначення його Київським митрополитом наказом Синоду від 11 грудня 1803 р., він ніколи не був в Україні. Саме за його перебування на Київській кафедрі у місті сталася страшна пожежа 9 липня 1811 р., коли згорів майже весь Київській Поділ разом з Академією і її бібліотекою; монастирі - Братський, Грецький і Флорівський, 11 кам'яних церков, 5 дерев'яних храмів разом з дзвіницями та багато іншого.

Саме за перебування Серапіона, наказом Синоду від 14 серпня 1817 р. Академію було перейменовано в Київську Духовну Семінарію, а наступним наказом від 26 серпня 1819 р. було відкрито Київську Духовну Академію, яка почала діяти за новим академічним статутом.

Київська Академія до свого реформування виховала цілу плеяду видатних діячів тієї доби: Йосип Волчанський, професор богослів'я і ректор Київської Академії (1721-1727), автор курсу богослів'я під назвою "Тпео1о§іа Спгізїіапа оплосіоха" (10 червня 1745 р.)15; Ректор Академії їларіон Левицький, автор рукописного курсу з філософії "Арріа Ігіїа" і богословського курсу "Тпеою§іа §спо1а8ііса", проповідник Києво-Софійськогого собору (1' 14 червня 1731 р.)16; Платон Мали-новський, який у 1721-1723 рр. викладав в ній курс філософії "Оіітріа рпііозортса" і був префектом Академії. У 1748 р. Платона Малиновського возведено в сан архиєпископа Московського (червень 1754 р.)17.

Іншими видатними діячами цього періоду, які викладали в Академії, були Веніямин Богацький, їларіон Негребецький, Софроній Мигалевич, Амвросій Дубневич, Амвросій Юшкевич, Стефан Калиновський18, Сильвестр Кулябка19, Ієроним Миткевич20, Платон Левицький21. Більшість вихованців Київської духовної школи працювала на теренах Російської імперії, але траплялися випадки, коли вони опинялися за її межами, провадячи служіння в закордонних місіях.

Прикладом такого служіння може бути діяльність Гервасія Лінцевського, який закінчив навчання в Академії у 1727 р. і викладав курс поетики (1734-1735), а 16 січня 1735 р. його було призначено намісником Києво-Михайлівського монастиря, звідки він отримав призначення до Пекінської православної місії в Китаї у 1742 р. ( 1769 р.).

Знаменитим вихованцем Київської Академії був Іоасаф Горленко, який після закінчення навчання у 1729-1730 рр. був учителем аналогії, а у 1731-1732 рр. - вчителем синтаксими. З 1733 р. Іоасаф Горленко був еклезіархом в Києво-Братському монастирі. Останнім його призначенням була Білгородська кафедра, на яку він був висвячений у 1748 р. (10 грудня 1754 р.) Його мощі спочивають нетлінними у Білгородському соборі22.

Серед вихованців Київської Академії останнього періоду її існування можна відзначити тих осіб, які упродовж життя досягли архиєрейського сану - Димитрія Устимовича, Амвросія Келембета, Афанасія Корчанова, Данила Надтоки-Михай-ловського (Мирдамського), Варлама Шишацького, Гавриїла Банулеско-Бодоні, Іоаникія Полоне ького, Гервасія Лінцевського, Феофана Шиянова-Чернявського.

З числа вихованців останнього періоду існування Академії, які одержали освіту в Києві, але не були викладачами в ній і згодом отримали сан, відомі архимандрити Пекінського Сретенського монастиря (Китай) Іоаким (в миру - Іван Федорович Шишковський (1750-1795); Софроній Грибовський, який склав опис діяльності місії в Китаї та "Известие о Китайском или Маньчжурском государстве" (1814), співробітник російської місії в Данії, вихователь дітей колишньої російської правительки Анни Леопольдівни та Антона Ульриха ієромонах Йосип (в миру - Іван Ільїцький (1759-1824).

Про високу оцінку діяльності українців, вихованців Академії у XVIII ст., свідчать документи, які стосуються прав та привілеїв українського духівництва (1768 р.), де перераховуються основні досягнення: розбудова Слов'яно-Греко-Латинської Академії у Москві23, до якої наказним порядком викликалися викладачі і студенти з Києва, проповідництво, заведення в Московії єпархіяльних семінарій і подальше викладання в них.

Про ці досягнення йдеться в опублікованому М. Петровим документі "Виписка о заслугах Киевской Академии Русской церкви й Государству в первой половино XVIII века": "Коликая полза от учения, в Академии Киевской производимаго происходит, ясно доказивают как церковньїя, так й гражданственньїя дела. В разньїя прошедшия й ньінешньїя Бремена многие из обучившихся во Академии Киевской по указам взяти й к разньїм должностям действительно определеньї, а имянно: от самаго перваго учреждения Московской Славено-Греко-Латинской академии й в силе того к преподаянию в оной академии разньїх школьньїх наук й к проповеданию слова Божия; к заведенню во всех Росийских епархиях семи-нарий й в оньїх по заведений к дальнейшему распространению учения в звание учителское..."24.

Величезні заслуги вихованців Київської Академії протягом XVIII ст у справі піднесення церковного та культурного життя Російської Церкви та імперії в цілому, на жаль не знайшла ніякого відображення, і тим більше подяки, в працях російських істориків і навіть в дослідженнях професорів КДА ХІХ-ХХ ст., де Київська Академія представлена не як український старовинний духовний навчальний заклад, а як осередок російського православ'я в його боротьбі з польсько-католицькими впливами на "південному заході Росії" (так тоді вже називали Україну).Про те, що загальний рівень освіченості серед духовенства в Московській державі був незадовільним, пише історик Російської церкви Ігор Смолич: "В Московском государстве XVII в. уровень образования духовенства бьиі совершенно неудовлетворительньїм, хотя сама идея о необходимости духовньїх учебньїх заведений... находила широкую поддержку среди иерархов... Те немногие монастьірские школьї, которьіе время от времени возникали в Москве в течение XVII в. оказьівались нежизнеспособньїми из-за дефицита в подготовленньїх учителях й бьістро закривались..."25.

Після організації Синоду та нової системи духовної освіти, яку запропонував архиєпископ Феофан Прокопович разом з "Духовним Регламентом" 1721 р., запроваджені ним правила діяли аж до реформи 1808-1814 рр. по всій Російській імперії26. Зрозуміло, що заходи по реформуванню духовної освіти стосувалися і Київської Академії.Початок реформування Київської Академії припадає в часі на кінець XVIII - початок XIX ст. Остання третина XVIII ст. ознаменувалася посиленням політики російського уряду в справі знищення особливостей українського суспільного і церковного життя. В цей період запроваджуються в Україні інструкція по управлін-" ню всіма закладами та губерніями Російської імперії, якою тепер замінювався попередній спосіб управління на основі Магдебурзького права та литовського статуту.

21 квітня 1785 р. було запроваджено дворянську грамоту, за якою в Україні почав діяти інститут дворянства і селяни були повністю закріпачені. З 1783 р. українські козацькі полки стали регулярними, а полкова козацька старшина зрівняна з відповідними офіцерськими чинами російської армії.Тоді ж відбулися суттєві зміни у справі економічного забезпечення. До 1786 р. Академія утримувалася за рахунок прибутків Києво-Братського монастиря, а також відсотків від довічних грошових пожертв з боку благодійників. У 1786 р. всі маєтності було відібрано до державної казни, а Богоявленський Братський монастир був перетворений у шпиталь. Натомість, для Київської Академії було надане державне утримання в розмірі від 8400 до 9000 крб. на рік.

Перехід на університетську систему супроводжувався змінами у професорсько-викладацькому складі. Професором богослів'я було залишено префекта Академії ієромонаха Іоана Островського, серед викладачів згадано ієромонахів Амвросія Буржинського, Івана Якимовича, Іринея Фальковського, Анатолія Стависько-го27. Слід зазначити запровадження з ініціативи Самуїла Миславського класу "російської поезії та елоквенції", причому для його влаштування за російським зразком спеціяльно було викликано у 1784 р. студента богослів'я з Троїце-Сергі-ївської Лаври Димитрія Сигиревича.

Починаючи з серини XVIII ст. для Академії досить лвідчутною була проблема кадрів, коли загострилася дедалі зростаюча проблема вибору кандидатів на заміщення професорських посад. За стародавнім звичаєм, професори Академії повинні були обов'язково набиратися з ченців, в той час як кількість вчених ченців в Києві невпинно зменшувалася.

Існувало декілька причин, які призвели до цієї ситуації:1) кількість вчених монахів у Києві скоротилася внаслідок посилення нових вимог тогочасного духовного уряду, зокрема вимог постригати кандидатів тільки після трьохрічного випробування і віком не молодших за ЗО років. До того додавалася вимога залишатися після постригу в тому ж самому монастирі, в якому здійснювався постриг;2) кращих професорів Київської Академії починають масово викликати до Московської академії. На цей стан справ неодноразово скаржилися і сама Академія і київські архипастирі.Вчителів для Академії зазвичай обирали ректор і префект, часто в цьому брав участь кафедральний намісник. Цей процес обрання зазвичай відбувався в серпні, напередодні нового навчального року. Про обрання професорів Академії обов'язково доповідалося Київському митрополитові. Кафедральна канцелярія розсилала відповідні накази до тих монастирів, з яких планувалося викликати затвержених кандидатів. Часто новообрані кандидати всіляко уникали цієї роботи і в тому їх підтримували місцеві владики. Через це справа пошуку нових кандидатів затягувалася. Іноді призначення на професорські посади відбувалося без викладацької підготовки. Але, незважаючи на це, зі стін Академії вийшло багато прекрасних богословів і визнаних фахівців. Менш проблематичним був пошук викладачів у ниж-чігх класах, оскільки викладачами призначалися студенти класу богослів'я без відриву від навчання, а також послушники і світські особи з числа вихованців Академії, які не бажали монашества.

Реформи духовної освіти в Україні переводились упродовж 1804-1808 рр. Академічну реформу було розпочато 31 жовтня 1798 р., але з самого початку вона мала половинчастий характер. Після Павла І (1796-1801) на престіл зійшов Олександр І (1801-1825). Початок його царювання супроводжувався реформуванням духовної освіти, але в несподіваному напряму. Як зазначають дореволюційні історики, реформаційна та просвітницька діяльність Олександра І на поч. XIX ст в Україні ("исконно русском Юго-Западном крає") мала відверто колоніяльний характер. Київська Академія, як старовинний православний духовний навчальний заклад, стала на перешкоді нової хвилі запровадження колоніяльної політики.

Наприкінці XVIII - початку XIX ст. Синод Російської Церкви починає реформування духовних шкіл на території імперії, отже і в Україні. Внаслідок цілої низки реформ Київська Академія поступово втрачає свої особливості й поступово перетворюється на одну з чотирьох російських Духовних Академій. Це відчутно вдарило по стародавніх традиціях існування українського шкільництва, започаткованого в добу св. митрополита Київського Петра Могили.На період реформ духовної освіти в Україні залишалась ціла плеяда представників старої Академії, які були носіями навчального та наукового досвіду попередніх часів і самого духу шкільництва післямогилянської доби.Для наступних поколінь вихованців Київської Духовної Академії цей дух поступово був втрачений. Разом з реформуванням Київської Академії починається процес відтягування з неї кращих викладацьких та професорських сил до ново-створеної Московської Духовної Академії, російських єпархіяльних духовних семінарій, російських посольств, монастирів тощо. Змінюється і кадрова політика стосовно професорсько-викладацького складу Академії, діяльності Києво-Братсь-кого училищного монастиря, розподілу вихованців по різних духовних і світських посадах. я-Ч-;

Ініціятива реформування системи духовної освіти виходила відразу з декількох напрямків, оскільки кожна з існуючих в Росії Академій представила власний проект реформи, який, звичайно, базувався на існуючій в ній системи. Церковні ієрархи також подали власні проекти, які стали предметом дискусій в Синоді.Авторами цих проектів були Санкт-Петербурзький митрополит Амвросій По-добєдов (^ 2 липня 1818 р.), могилівський архиєпископ Анастасій Братановський, а також префект Олександро-Невської Академії в Санкт-Петербурзі Євгеній Болховітінов (1- 23 лютого 1837 р.)28.

Всі ці проекти мали на меті створення єдиної системи духовних академій в Російській імперії, і це безпосередньо торкалося питання існування Київської Академії, оскільки вона остаточно мала перетворитися на російський духовний навчальний заклад. Задля цього українцям було поступово створено штучні перешкоди для вступу в Київську Академію і, відповідно, набагато простіше вступити до новостворених Московської, Санкт-Петербурзької і Казанської Духовних Академій.

На початку XIX ст. попередні спроби реформування Київської Академії за зразком високих світських шкіл змінюються поворотом у напрямку створення спеціяльних освітніх духовних закладів зі своїми навчальними програмами і богословськими курсами. В цілому відбулася ціла низка урядових реформ в галузі духовної освіти у 1803, 1808 та 1814-1819 роках.

Проект реформування Київської Академії безпосередньо розроблявся митрополитом Серапіоном Александровським, вихованцем московської духовної школи, а інформаційні доповіді подавав ректор Академії. Упродовж 1804-1805 рр. було підготовлено докладний опис предметів, які мають викладатися в Академії, а також пропозиції посилення викладання латинської мови, влаштування друкарні.

Подібно до світської шкільної структури, яку було запроваджено упродовж 1803-1804 рр., нова структура духовних шкіл включала: Академію - вищу школу; семінарію - середню духовну школу, яка мала бути організована у кожній єпархії; училище - навчальний заклад на рівні повіту, який створювався при благочиннях і давав елементарну освіту.

Академія, семінарії, училища ставали адміністративно-навчальними центрами округів для навчальних закладів нижчого рівня і для них запроваджувалися єдині статути. Навчальні курси ускладнювалися з наближенням до вищого академічного рівня. Студенти Академії могли бути удостоєні після закінчення ступенів кандидата, магістра, а при піднесенні до священства - особливих окладів. Далі в проекті йшлося про правову та фінансову сторони реформи, зокрема йшлося про те, щоб підняти рівень оплати праці професорів та викладачів до такого рівня, щоб викладачі не шукали собі інших способів заробітку, або й зовсім не кидали викладацьку роботу.

Початок XIX ст. став для Київської Академії добою занепаду. Як і раніше, освіта, отримувана учнями поєднувала в собі початкову, середню і вищу, але цей стан вже не відповідав вимогам нового часу та погано узгоджувався з планами російського керівництва щодо уніфікації духовної освіти в межах імперії. Більшість учнів на цей час вже складали діти священнослужителів, що було зумовлено попередніми указами Синоду та Київської Духовної Консисторії, за якими священники мусіли віддавати дітей у навчання під загрозою штрафу, позбавлення парафії і навіть переведення в "компут мужичий".

Найбільший вплив на діяльність Київської Академії перед початком реформаційних заходів поч. XIX ст справляли звичайно її ректори і професори богослів'я Никодим Панкратьєв (25 листопада 1774 р.), Касіян Лехницький (липень 1784 р.), Тарасій Вербицький (24 лютого 1790 р.). Під час реформи академічної освіти у першому десятилітті XIX ст відбулися й певні переміщення у складі академічного керівництва.

Діяльність архім. Іакинфа Лагановського (1804-1813) на посаді ректора Академії закінчилася дуже сумно. В зв'язку з посиленням адміністративного тиску і бюрократичного ставлення до високоповажних українських богословів з боку Синоду, попри бажання самого архимандрита посісти на київському вікаріятстві і залишити обтяжливу в його поважному віці академічну працю, його було призначено настоятелем другокласного Курського Знаменського монастиря наказом Синоду від 28 жовтня 1813 р., що було принизливим і не відповідним санові й посаді ректора Київської Академії.

Після такого повідомлення Іакинф Лагановський тяжко захворів і навіть митрополит Серапіон Александровський записав у своєму щоденнику, що ректор "луже хворий й причащався". Зрештою Іакинф змушений був їхати. Його чекала виснажлива велика праця по капітальній відбудові Курського Знаменського монастиря, а також у справі попечительства над Курським духовним училищем. Він помер 28 жовтня 1817 р. і був похований на міському цвинтарі в Курську.

Наступником Іакинфа Лагановського на посаді ректора Академії був Іоасаф Мохов. 15 лютого 1814 р. Іоасаф був возведений митрополитом Серапіоном у Києво-Софійському соборі в сан архимандрита і з 20 лютого приступив до виконання обов'язків ректора.

Іоасаф (в миру - Йосип) Мохов походив з Полтавської єпархії, із священичої родини. Після успішного закінчення класу богослів'я Київської Академії, Йосипа Мохова було призначено до Полтавської семінарії викладачем. Там же, в Полтаві, він і прийняв чернечий постриг з ім'ям Іоасафа. 14 лютого 1808 р. його знову викликають до Києва і у 1810 р. він стає учителем філософії і префектом Академії. Київський митрополит Сераніон вважав його єдиним достойним кандидата" на посаду ректора Академії.

Але саме після призначення його ректором починається тривалий конфлікт ректора з Київським митрополитом. Митрополит Серапіон домігся того, що Синод видав наказ від ЗО січня 1817 р. за яким Іоасафа Мохова звелено було перемістити до Києво-Печерської Лаври "на ієромонашескую порцію" на той час поки буде тривати слідство.З Києва його нікуди не висилали, але він, страшенно принижений безкінечною тяганиною, зганьблений і зневажений проживав у Лаврі в стані крайнього зубожіння, оскільки навіть покладені йому 24 крб. на рік пенсії не завжди отримував. Тільки митрополит Євгеній Болховітінов втрутився у справу і випрохав нещасному щорічну пенсію в 185 крб. Іоасаф недовго прожив після цього (1' 9 травня 1829 р., похований на цвинтарі Дальніх печер). В офіційному донесенні Євгенія Болховітінова про смерть Іоасафа Мохова сказано, що "ніякого майна по ньому не залишилося". Останнього ректора Іоасафа Мохова було усунуто наприкінці 1816 р. і Київська Академія зустріла реформу 1817 р. без ректора.

Упродовж 1816-1817 рр. повним ходом йшов процес розвалювання діяльності старої Академії з метою створення вищого духовного навчального закладу, який би ніяк не нагадував попередній устрій, і не затримав в собі навіть частки попередніх українських духовних традицій академічної освіти. Київський митрополит Серапіон Александровський докладно обговорював питання розміщення духовних навчальних закладів нового зразка в стінах старої Академії.

Обов'язки ректора Академії у 1817р. нетривалий час виконував її тогочасний префект архимандрит Мелетій (в миру - Іван Носков), син священика Введенської церкви м. Києва. Після закінчення навчання в Київській Академії він з 1802 р. викладав в Академії математику, історію та географію, потім богослів'я (січень 1817 р.). Прохання на дозвіл отримати чернечий постриг учитель Іван Носков подавав ще у 1808 р., але через затримки і зволікання цей постриг було здійснено тільки 12 лютого 1809 р. намісником Києво-Печерської Лаври архимандритом Іоілем.Посаду префекта Академії ієромонах Мелетій отримав у1814р.,ау1815р. його було висвячено на архимандрита Києво-Видубицького монастиря. Але комісія духовних училищ категорично не визнала можливим залишити Мелетія ректором новоствореної в Києві духовної семінарії. Попри рекомендації митрополита Серапіона залишити архімандрита Мелетія на посаді ректора, його було призначено інспектором і навчителем богословських наук до Чернігівської семінарії разом з призначенням його настоятелем другокласного Домницького Богородицького монастиря. У 1818 р. його призначили ректором цієї семінарії і перемістили до Єлецького першокласного монастиря.

Таким чином, повторилася історія з попереднім ректором, якого замість підвищення по службі було призначено в нижчий навчальний заклад попри високий професійний рівень.

Іронія долі полягає в тім, що у 1824 р. його, під приводом адміністративних порушень, було переміщено до Києво-Печерської Лаври "на ієромонашескую порцію", і він опинився разом з колишнім ректором Іоасафом Моховим в однаковому становищі. Щоправда, згодом його повернули на посаду ректора Полтавської духовної семінарії, а в 1826 р. - настоятеля Лубенського Преображенського монастиря. (1'15 лютого 1848 р. у Києво-Печерській Лаврі і похований на цвинтарі Ближніх печер).

При реформуванні духовно-навчальних закладів Київської Академії її вирішено було зробити центром Київського духовного округу. Загалом всю Російську імперію було поділено на 4 округи. До Київського округу увійшли єпархії: Київська, Чернігівська, Подільська, Полтавська, Катеринославська, Харківська, Херсонська, Таврійська, Донська, Воронезька, Курська, Орловська, Мінська, Варшавська, Кишинівська, Грузинська, Імеретинська. Вихованці духовних семінарій усіх зазначених єпархій повинні були продовжувати навчання в Київській Духовній Академії, яка стала спеціальним вищим навчально-науковим та адміністративним закладом, призначеним для дітей духівництва.Ніде не говорилося про те, що це становий навчальний заклад, але до Київської Духовної Академії приймали тільки з семінарій, де вчилися діти майже виключно з родин духівництва. Головними проблемами нових академічних центрів був брак кваліфікованих викладачів та відсутність нових методик викладання, тобто перехід від примусового вивчення напам'ять певного обсягу матеріялу до виконання творчих робіт, самостійних творів і взагалі письмових праць.

Оскільки для одночасного відкриття всіх 4-х академій бракувало кадрів (Казанська Духовна Академія відкрилась у 1842 р.), то було прийняте рішення про почергово викладання, задля чого по завершенні повного курсу навчання вихованці одних академій направлялися до інших.

Наслідком цього стало те, що практично весь попередній викладацько-професорський склад Київської Академії було відкинуто як такий, що не відповідає новим умовам. Було піддано нищівній критиці і курси викладання і самих викладачів, оскільки всі вони за попередньою традицією не включали до розгляду російських духовних і світських авторів. У 1816 р. ректором Академії був архимандрит Іоасаф Мохов, префектом - архім. Мелетій Носков; серед учителів згадані ключар Києво-Софійського собору священик Стефан Сем'яновський, бібліотекар ієромонах Кандид, економ Київської Академії протоієрей Петро Максимович, вчитель історії і географії, надвірний радник Максим Берлінський.

Після звільнення викладачів Комісія духовних училищ і митрополит Серапіон з попереднього складу Академії залишили тільки ієромонах Кирила Куницького для викладання грецької мови. Натомість, було викликано викладачів і вихованців Санкт-Петербурзької Духовної Академії, зокрема бакалавра ієром. Мойсея Антипова-Богданова, бакалавра Мелетія (в миру Михайла Леонтовича), магістрів І. Скворцова та А. Максимовича.

Урочисте відкриття КДА відбулося 28 вересня 1819 р. після Божественної Літургії в Успенському соборі на Подолі, яку відслужив митрополит Серапіон Александровський. Далі відбувся хресний хід до Києво-Братського монастиря на чолі з генерал-губернатором і урочистості в конгрегаційній залі КДА. Проф. Іван Скворцов виголосив промову латинською мовою "Про метафізичне джерело філософії".

У нововідкриту Київську Духовну Академію було прийнято на навчання 49 студентів: 26 з українських єпархій і 23 з російських. Ректором став архімандрит Мойсей Антипов. Практично всі ключові посади теж зайняли нові особи, здебільшого випускники Санкт-Петербурзької Духовної Академії. Серед них потрібно згадати Михайла Леонтовича, який спочатку був інспектором, а потім ректором КДА.

За період з 1814 по 1840 рр. курс навчання тривав 4 роки і складався з нижчого і вищого відділень. Нижче включало в себе викладання наступних предметів:філософії (логіка, психологія, метафізика, моральна філософія та історія філософії), загальної словесності, цивільної історії і математики.


Вище відділення включало богослів'я (догматичне, моральне, викривальне, співбесідне, герменевтику і канонічне право), церковну історію і старожитності зі священною хронологією та географією, церковну словесність. Студенти опановували: Святе Письмо, мови (грецьку, єврейську, німецьку, французьку), факультативне вивчали історичні та фізико-математичні науки. Загалом нараховувалося 19 загальноосвітніх та 2 фахових дисципліни. З 1841 р. додано патристику (патрологію), а з 1867 р. - педагогіку.

Серед викладів були богословські і світські науки. В різні періоди надавали перевагу тим, або іншим, старалися знайти між ними гармонію і синтез. За статутом 1869 р. духовні академії становили певну паралель з університетами і відповідно до факультетів тоді було створено 3 відділи: 1) богословський, 2) церковно-історичний, 3) церковно-практичний.

Але, згідно останнім академічним статутам 1884 та 1910 рр., світські дисципліни було обмежено, деякі з них взагалі виключено, а ті, що залишилися, треба було розглядати з погляду богословсько-біблійного, а історію Росії - з точки зору провіденціялізму, тобто, що долею "Великої Росії керує промисел Божий".


Згодом в Київській Духовній Академії склалася солідна богословська, філософська та історична школи на чолі з відомими церковними вченими30. Розвиток і поглиблення богословського курсу в КДА пов'язаний з іменами Мойсея Богданова-Платонова, який розробляв богослів'я в напрямку містицизму.

З 1830 р. кафедру богослів'я очолив архимандрит Інокентій Борисов, який намагався розширити богословські істини за допомогою науково-філософського знання, запроваджував такі аспекти богослів'я, як релігіозистика, еклезіастика (наука про богослужіння і управління Церкви), порівняльне богослів'я. На думку І. Смолича, період ректорства в Академії архимандрита Інокентія Борисова 1830-1839 рр. слід вважати періодом піднесення і розквіту31. У 1910 р. праці Інокентія Борисова в 12-ти томах були видані в Санкт-Петербурзі. Справу Інокентія продовжив Димитрій Муретов, а згодом і Антоній Амфітеатров.


В другій половині XIX і на початку XX ст. богословські студії в КДА зазнали всебічного розпрацювання і поглиблення. В галузі Святого Письма в КДА були спеціалісти з Старого і Нового Заповітів. Знаними дослідниками Старого Заповіту були А. Воронов, С. Сольський, Ф. Філаретов, О. Глаголєв, дослідник книг пророків Володимир Рибинський.

Великим авторитетом у дослідженні Нового Завіту був Димитрій Богдашевський (згодом - єпископ Канівський Василій), який аналізував життя і вчення Христа Спасителя, як також Апостолів. Микола Глубоковський опрацював хронологію Нового Завіту. Над біблійною історією і археологією працювали Яким Олес-ницький, який декілька разів проводив дослідження в Святій Землі у 70-ті рр. XIX ст.

В додаток до періодичних видань КДА з патрології, були видані в перекладі російською мовою твори блаженного Августина, Арнобія, Тертуліяна, Киприяна Карфагенського, блаженного Ієронима. Досліди про святих отців провадили М. Троїцький, Н. Щеголів, архиєпископ Порфірій Попов, І. Скворцов, Т. Ляще-нко К. Кекелідзе.Церковну археологію і літургіку викладали і про них писали розвідки Є. Дияков-ський, А. Дмитрієвський, А. Хойнацький, П. Орловський, М. Скабаланович. Спеціалістом з догматичного богослів'я був Сильвестр Малеванський, який викладав його в КДА упродовж 35 років (1862-1898) і написав 5-томний підручних з православного догматичного богослів'я та інших праць. Добрими знавцями і дослідниками таїнств були М. Ястребов, М. Скабаланович, А. Чекановський.

 

У справі дослідів з морального богослів'я працювали М. Олесницький32, Димитрій Ковальницький. Димитрій Богдашевський визначав ставлення Церкви до актуальних соціально-економічних та політичних питань. Показовою в цьому плані є його стаття "Блаженства Господні". В цьому ж напрямку працювали Н. Стелецький ("Социализм - его история й критическая оценка с християнской точки зрения"), В. Екзем плярський, який розглядав питання відношення моралі^ до політики та погляди на смертну кару з точки зору богослів'я, С. Аскольдов ("Християство й політика").

Порівняльне богослів'я аналізувало інші християнські і загальнорелігійні вчення. А. Рождественський спеціалізувався в студіях Англіканської Церкви, М. Яс-требов студіював науку лютеранських символів про першородний гріх, архимандрит Августин аналізував полемічні твори греків проти латинників у XI-XII ст. тощо.Гомілетика була широко представлена в КДА. Протягом півстоліття її викладав Василь Пивницький, який дотримувався схоластичних методів. Інші викладачі гомілетики залишили після себе студії про митрополита Петра Могилу (С. Голубєв), Єпіфанія Славинецького, Стефана Яворського, Євгенія Болхо-вітінова (В. Пивницький), Іоана Золотоустого (Д. Муретов, В. Пивницький, Н. Гроссу).

З початку своєї діяльності кафедра загальної церковної і світської історії належала до другорядної категорії. Вивчення світської історії взагалі було необов'язковим. Деяке оживлення у справі вивчення історії вніс митрополит Євгеній Болховітінов. З 1841 в КДА було заведено окрему кафедру російської церковної і світської історії, яку почав викладати Макарій Булгаков, пізніше митрополит Московський, автор ряду відомих творів "История Киевской Академии", "Догматическое богословие", "История Русской Церкви" в 12 тощо.

Його справу продовжив проф. І. Малишевський (1828-1897). З 1860-х рр. світську історію викладав П. Терновський, автор праць про Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, українського проповідництва ХУІ-ХУІІ ст. Російську цивільну історію викладав Володимир Завітневич (1853-1927), автор аналізу "Палінодії" Захари'Копистенського.Три видатні постаті серед професорського складу КДА заслуговують на особливу увагу, оскільки йдеться про створення історії Київської Академії. Йдеться про Миколу Петрова (1840-1921), Степана Голубєва (1849-1920) і Федора Титова (1864-1922). Своїми дослідами, зібраними матеріялами і документами вони дали основу для наукових студій в галузі церковної історії і культури, особливо XVIII-XIX ст.

Звичайно, що для них як для шовіністів не існувало Української Церкви, а тільки Православна Церква в "Малоросії" або "в Юго-Западной Росії", хоча слід зазначити, що зібраний і опрацьований цими істориками фактичний матеріял по церковним старожитностям України різних історичних періодів на сьогодні є безцінним джерелом для досліджень.


У нижчому відділі КДА основною дисципліною була філософія і з часом утворилася філософська школа. Засновником філософської школи КДА був протоієрей Іван Скворцов, який викладав філософію ЗО років (1819-1849). Згодом окремі напрямкі філософських студій перейняли на себе архимандрит Феофан Авсенєв, О. Новицький, який з 1836 р. викладав філософію в університеті, І. Михневич. Учнем Скворцова і Авсенєва був Памфил Юркевич (1827-1874), визначний український філософ.

Київські митрополит XIX ст. не обходили своєю увагою Київську Духовну Академію. Митрополит Євгеній Болховітінов після прибуття до Києва зробив першу ревізію, письмові записи якої разом із своїми зауваженнями надіслав до Синоду. У 1823 р. з нагоди першого випуску, з ініціативи владики, було відкрито Академічну конференцію, яка мала здійснювати нагляд за усіма духовно-навчальними закладами. У 1837 р. при КДА було засновано журнал "Воскресное чтение", який до початку 60-х рр. XIX ст. був практично єдиним друкованим органом Київської єпархії.

Митрополит Філарет Амфітеатров (1837-1857) доклав зусиль для розвитку богословської науки, вважаючи моральні принципи та абсолютний послух основою для виховання студентів духовної школи. Оскільки владика був проповідником аскетизму, то аскетизм глибоко розвинувся у КДА. З благословіння митрополита Філарета, своє духовне зростання через чернечий постриг розпочали не лише студенти, але й викладачі Академії. За митрополита їсидора Нікольського було засновано журнал "Трудьі КДА". Офіційний дозвіл на випуск перших номерів було дано Синодом 9 листопада 1859 р.

Справу відкриття і становлення журналу "Трудьі КДА" продовжив митрополит Арсеній Москвін. Він неодноразово виділяв як єпархіяльну, так і особисту грошову допомогу для потреб КДА. До 1869 р. Синод постійно призначав Арсенія екзаменаційним ревізором КДА. У 1873 р. йому надано вчений ступінь доктора богослів'я КДА.Наприкінці 60-тих рр. XIX ст. в Російській Церкві провадиться ряд реформ духовно-навчальних закладів. Київський митрополит Арсеній Москвін був призначений головою Комітету духовних училищ. Свої погляди на напрямок реформ він висловив у "Замечаниях на проект Духовних Академий", де запропонував змінити назви посадових осіб КДА: ректор-правитель, інспектор-наглядач, професор-наставник, доктор богослів'я - першоступеневий вчений. Ректор та професори Академії повинні бути докторами богослів'я, проте надавати цей ступінь слід лише особам в духовному сані.

У своєму проекті він також пропонував обмежити викладання латинської і єврейської мов, а також світських предметів. Для підвищення реального впливу на навчальний процес вищої духовної школи планувалося узаконити постійну присутність і участь єпархіяльного архиєрея в Академічній раді. Можливо саме тому, формально посилаючись на малочисельність студентів і специфіку Духовних Академій, митрополит Арсеній категорично виступає проти утворення факультетів та відділень при них.

Однак, незважаючи на пропозиції святителя, реформу Духовних Академії було здійснено у 1869 р., хоч у 1884 р. деякі положення статуту було замінено. Останній, до революції 1917 р., статут Київської Духовної Академії розпочали готувати іще в 1906 році33. З цією метою було створено спеціяльну синодальну комісію, яка займалась підготовкою цього проекту34.


Після початку Першої Світової війни (1914-1918), коли військові дії почалися розгортатися на території України, постало питання про евакуацію КДА, чи її частини, до Казанської Духовної Академії. Між іншим, у 1915 р. планувалося урочисте святкування 300-літнього ювілею заснування Академії, про що було підготовлено історичну записку іще у 1912 р.

Упродовж вересня-жовтня 1915 р. велося інтенсивне листування між Київським митрополитом Флавіяном Городецьким і ректором Київської Духовної Академії Василієм Богдашевським з одного боку, та архиєпископом Казанським і Свіяжським Яковом і ректором Казанської Духовної Академії єпископом Чистопольськомим Анатолієм, з другої сторони, про евакуацію КДА до Казанської Академії, а ченців Братського монастиря - до Спасо-Преображенського та Іванівського монастирів в Казані. Обидві сторони довго з'ясовували обставини цього переміщення, умови навчання, викладання, проживання, розміщення бібліотеки тощо35.


Врешті-решт, Василій Богдашевський, ректор КДА, 2 листопада 1915 р. повідомив, що телеграмою від штабу головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту було відмінено рішення про евакуацію і дозволено відкрити заняття в академії, щоправда за скороченим навчальним планом.

В зв'язку з очікуваним переїздом, обставинами військового часу, несподіваним дозволом знову розпочати заняття відбулися значні зміни в житті КДА. Студентський академічний гуртожиток було передано Київській 4-й школі прапорщиків. За пропозицією ректора КДА, заняття у1915- 1916 навчальному році було розпочато аж 1 грудня 1915 р.; студентам було надано право проживати не в гуртожитку, а на приватних квартирах; в зв'язку із скороченням навчального року студенти 1-3 курсів повинні були подати тільки 1 проповідь та 1 семестровий твір, а студенти 4 курсу - курсовий твір і проповідь.

До того ж перевідні та випускні іспити за 1915-1916 навчальний рік було вирішено перевести до Великодня, який припадав на 10 квітня 1916 р., а також було дозволено для курсових робіт подати відгуки від одного, а не від двох рецензентів.

Особливу увагу привертає список студентів І курсу КДА за цей навчальний рік. Серед студентів вказані особи, діяльність яких в подальші роки буде мати величезний вплив на життя Православної Церкви як в Україні, так і в Росії і за кордоном. Це Абашидзе Давид38, Вишневський Антоній, Липківський Сергій, Лотоцький Олександр39, Скабаланович Михайло, Халебі Олександр та інші - всього 40 осіб.

Кінець розвитку духовної освіти в Україні поклали революційні події і громадянська війна. Якщо упродовж перебування українських урядів при владі - Центральної Ради, Гетьмана Павла Скоропадського та Директорії УНР Київська Академія можливо і не мала тих засобів для існування, які були до 1917 р., але життя в ній не завмирало, навпаки - велися дискусії про реформування духовної освіти в Україні.

Криза настала у 1920 р., коли радянська влада остаточно закріпилася в Україні і наказом більшовицького уряду КДА було закрито. Щоправда, є повідомлення про продовження навчання до 1923 р. приватне, але академічна система була приречена на вимирання, а ті з професорів і викладачів, які не встигли емігрувати, майже всі були репресовані.

Останній ректор КДА єпископ Канівський Василій Богдашевський писав проф. М. Глубоковському про те, що професори КДА знаходяться в стані крайнього зубожіння - В. Попов пішов на села працювати псаломщиком, туди ж збирається проф. М. Скабаланович, проф. М. Смирнов, який щойно перехворів на тиф, шукає парафії в Київському повіті, бо його родина вмирає з голоду. Він також повідомляє в листі, що проф. С. Голубєв настільки схуднув від голоду і хвороб, що його важко впізнати. Але, незважаючи на це, Академія все-таки існує. Пройшов випуск IV курсу, який нараховував 8 студентів і один із студентів навіть представив твір на ступінь кандидата богослів'я.В наступному листі від 14 жовтня 1920 р. єпископ Василій повідомив, що Академія практично припинила існування і її неможливо відродити, бо студентів немає і більшість професорів також відсутня. Були відкриті пастирські курси, на яких читали ті професори, які залишилися в Києві. Були спроби читати лекції приватне по домівках, але це все вже було приречене на вимирання.


У 1920-ті роки існував проект створення Духовної Академії УАПЦ ("Український Богословник"). Якийсь час навчальний заклад для підготовки священиків Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з митрополитом Василем Липківським діяв при Св. Софії (Володимирська, 24), а також в лекційних приміщеннях в Іллінській церкві, яка знаходилася на розі вулиць Жилянської та Безаківської, поблизу залізничного вокзалу.Практично все керівництво ВПЦР, єпископат УАПЦ, регенти Софійського собору, представники наукової інтелігенції Києва читали там лекції. Програма мало відрізнялася від тієї, що нині існує в КДА. Але з наростанням репресій цей навчальний заклад також припинив своє існування.

Замість Київської Академії в післявоєнний період в листопаді 1946 р. на базі богословсько-пастирських курсів відкрилася в Києві тільки духовна семінарія. Її ректором Синодом РПЦ було призначено прот. Іоана Богдановича. Урочисте відкриття КДС відбулося 18 лютого 1947 р. Ректором став свящ. С. Афонський. До семінарії було подано 48 кандидатів, але зараховано тільки 15 осіб.

Збереглося повідомлення про бесіду представників адміністрації Київської Духовної Семінарії з кореспондентом американської газети "Нью-Йорк Тайме" Раймондом Яком, яка відбулася 9 квітня 1956 року41. Американського гостя зустрічали ректор КДС прот. Н. Концевич, інспектор К. Корчевський та колишній ректор КДС С. Афонський.Вони повідомили, що Київська Духовна Семінарія відкрилася у 1947 р. в Михайлівському монастирі за митрополита Київського і Галицького Іоана Соколова, а з 1949 р. перебувала в Андріївській церкві. У 1947 р. нараховувалося 12 вихованців, а у 1956 р. - 72 вихованці і 14 викладачів. В Андріївській церкві розміщувалися домова церква, гуртожиток, їдальня, бібліотека, медпункт.

У 1959 р. починається процес згортання її діяльності. Слухачам семінарії було відмовлено в прописці на приватних квартирах, а торгівельні організації безпідставно зняли їдальню з оптового постачання. Уповноважений Ради у справах РПЦ по Київській області в листі до ЦК КПУ писав в листопаді 1959 р., що зазначені заходи спрямовані на створення труднощів у діяльності навчального закладу і в цьому їх позитивний аспект.

Але керівництво КДС на чолі з архимандритом Філаретом Денисенком (нинішнім Патріархом) наполягало на пошуку виходу із становища з слало скарги й прохання на побудову гуртожитку або його організації в монастирі Києво-Печерської Лаври. Архимандрит Філарет пропонував прописувати слухачів у передмісті Києва, але це зустріло ще більші протести, оскільки під час подорожі на навчання практично підготовлені священики будуть спілкуватися з населенням в транспорті, що поширить "вплив шкідливої релігійної пропаганди". Попри всі зусилля, за наполяганням влади КДС було закрито у 1960 р., а вихованців переведено до Одеської і Луцької семінарій.

Наступне відродження духовної освіти відбулося вже після проголошення державної незалежності Української Держави. У 1990-х роках відбулося відкриття Київської Духовної Академії спочатку в Києво-Печерській Лаврі, а після утворення Української Православної Церкви Київського Патріархату - на території Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Ірина Преловська, кандидат історичних наук, доцент

 

 

Примітки:

1 Видання опису рукописних колекцій Києва було надруковано у трьох випусках. У першому випуску опису проф. М. Петров подає історію виникнення ідеї збору рукописних документів в Києві а також опису їх. Він зазначає у передмові до 1-го випуску, що у 1874 р. було розпочато складання опису рукописів церковно-археологічного музею при Київській Духовній Академії. До Академії прибув Макарій Булгаков, який був тоді Литовським архиепископом і пізніше - митрополитом Московським, і згодом подарував свою колекцію рукописів бібліотеці КДА. Збереглася збірка описів манускриптів: Описание рукописных собраний, находящихся в г. Киеве. Собрание рукописей Московского митрополита Макария Булгакова, Мелецкого монастыря на Волыни, Киево-Братского монастыря и Киевской Духовной Семинарии Н.И. Петрова. - М., 1892. - Вып. 1. - 321 с.; Описание рукописных собраний, находящихся в Киево-Печерской Лавре, Киевских монастырей - Златоверхо-Михайловского, Пустынно-Никольского, Выдубицкого, женского Флоровского и Десятинной церкви Н.И. Петрова. - М., 1896. - Вып. 2. - 294 с.;Описание рукописных собраний, находящихся в Киево-Софийском соборе. - М., 1904. - Вып. 3. - 307+ЬУШ с.


2 Див. Ісаєвич Я. Братства та їх роль в розвитку української культуриХУІ-ХУІІІ ст. - К., 1966;Хижняк 3. И. Киево-Могилянская Академия. - К., 1988. -


3 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. II (1721-1795 гг.). - Т, I (1721-1750 гг.). - Ч. 1. Со введением и прим. Н.И. Петрова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, Фундукле-евская ул., д. № 22,, 1904. - 463 с.; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. II (1721-1795 гг.). - Т. I (1721-1750 гг.). - Ч. 2 (Приложения). Со введением и прим. Н.И. Петрова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, 1904. - 508 с.; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. II (1721-1795 гг.). - Т. IV. Царствование Екатерины II (1762-1795 гг.). Киевский митрополит Гавриил Кременецкий (1770-1783 гг.). Со введением и прим. Н.И. Петрова.- К.: Тип. И.И. Чоколова, 1907. - 393 с.; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. II (1721-1795 гг.). - Т. V. Царствование Екатерины II (1762-1795 гг.). Киевский митрополит Самуил Миславский (1783-1795 гг.). Со введением и прим. Н.И. Петрова. - К.: Тип. И.И- Чоколова, 1908. - 637 с.; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. III (1796-1869 гг.). - Т. 1 (1796-1803 гг.). - С предисл., введением и прим. проф. прот. Ф.И. Титова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, 1910. - 853 с.; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. III (1796-1869 гг.). - Т. 2 (1804-1808 гг.). - С предисл., введением и прим. проф. прот. Ф.И. Титова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, 1911. - - 944 с.; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. III (1796-1869 гг.). - Т. 3 (1809-1812 гг.). - С предисл., введением и прим. проф. прот. Ф.И. Титова.- К.: Тип. И.И. Чоколова, Фундуклеевская ул., д. № 20, 1912. -1000 с.; Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. III (1796-1869 гг.). - Т. 4 (1813-1819 гг.). - С предисл., введением и прим. проф. прот. Ф.И. Титова.- К.: Тип. И.И. Чоколова, Большая Житомирская ул., д. № 20, 1913. - 1000 с.


4 Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею, В 2-х чч. - К.: Университетская тип., 1856; Макарий Булгаков, митр. История Киевской Академии. - СПб., 1843; Голубев С. История Киевской Духовной Академии. - К., 1886. - Вып. 1; Голубев С. Несколько страниц из новейшей истории Киевской Духовной Академии. - К., 1907; Петров Н. Значение Киевской Академии в развитии духовных школ в России с учреждением Св. Синода в 1721 - до пол. XVIII века.- К., 1904; Титов Ф. Преобразование духовных академий в России XIX ст. - К., 1906. - 134 с.;Чистович И. Руководящие деятели духовного просвещения в России в XIX столетии. - СПб., 1894.


5 Жуковський А. Вклад Київської Духовної академії та її "Трудів" на культурному і богословському відтинках // Хроніка 2000. - К., 2000. - Вип^ 37-38. - С. 482-500; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т. - Нью-Йорк, Бавнд Брук: Друкарня УПЦ в США, 1977. - Т. III.


6 Роль Києво-Могилянської Академії в культурному єднанні слов'янських народів. Збірник наук. праць. - К., 1988; Стратий Я., Литвинов В., Андрушко В. Описание курсов философии и риторики профессоров Києво-Могилянской Академии. - К., 1982.


7 Климов В., Колодний А. Православна Церква і освіта. Підготовка кадрів духовенства. Церковна на\та // Історія релігій в Україні: В 10 т. / ред. А. Колодного. - Т. III Православ'я в Україні; Коротка історія Православної Церкви / Уклав митрофорний протоієрей Олександр Кислашко. - К., 1996;Пащенко В.О. Православ'я в новітній історії України. - Ч. 1. - Полтава, 1997. - 356 с.; Степовик Д. Церква в кайданах. (Боротьба українських християн за свою самобутність у XIX столітті). - К., 1996;Шип Н. Освітня і наукова діяльність Київської Духовної Академії (XIX - поч. XX ст.) // Всеукраїнська Міжнародна Християнська асамблея "Заповідь нову даю вам: любіть один одного" (Іоан. 13, 34). Наук.-практична конференція, Київ, 17-18 лютого 1998 р. Доповіді, повідомлення. - К., 1998.


8Хижняк 3. Вказ. праця. - С. 42-44.


9 Про діяльність св. митрополита Київського Петра Могили у справі організації колегіуму див. капітальну працю проф. Аркадія Жуковського: Жуковський А. Петро Могила й питання єдності церков. - К: "Мистецтво", 1997. - С. 69-76.


10 Переліки ректорів та префектів Київської Академії подавалися декілька разів у публікаціях дореволюційних дослідників. Цей список першим уклав митрополит Київський Євгеній Болховітінов у кн.: Митрополит Євгеній Болховітінов. Вибрані праці з історії Києва /У поряд. Ананьева Т.Б. - К., 1995. - С. 257-262. Після нього переліки ректорів та інших діячів Академії подав проф. прот. Федір Титов у своїй незакінченій праці "Императорская Киевская Духовная Академия. 1615-1915", де цей перелік уміщено в додатку № 1 "Список ректоров, инспекторов (префектов) и профессоров Императорской Киевской Духовной Академии" // Императорская Киевская Духовная Академия в ее трехвековой жизни и деятельности (1615-1915 гг.) Историческая записка. Сост. проф. прот. Федор Титов. - К., 1915. - 2-е доп. изд. - К., 2003. - С. 478-480.


11 Коментар до цієї грамоти подає 3. Хижняк. - Хижняк 3. Вказ. праця. - С. 70-71.


12 У коментарі до Зведеного переліку студентів Київської Академії вказані саме ці малоросійські полки. Див.: Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отделение II (1721-1795 гг.). - Т. I (1721-1750 гг.). - Ч. 1. Со введением и прим. Н.И. Петрова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, Фундуклеевская ул., 1904. - С. 271,


13 Там само. - С. 271.


14 Життєписи митрополитів Варлаама Ванатовича, Рафаїла Заборовського та Тимофія Щербацького спочатку були укладені колишнім писарем і намісником Київської кафедри ієром. Яковом Воронковським, який впродовж 1767-1774 рр. був ігуменом Видубицького монастиря. Ці життєписи, як вказує М. Петров, були згодом використані митрополитом Євгенієм Болховітіновим. - Там само. - С. 275.


15 Сводный список профессоров Киевской Академии с 1721 по 1750 год // Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отделение II (1721-1795 гг.). - Т. I (1721-1750 гг.).,- Ч. 1. Со введением и прим. Н.И. Петрова. - К.; Тип. И.И. Чоколова, 1904. - С. 283.


16 Там само. - С. 284.17 Там само. - С. 284.18 Там само.-С. 288.19 Там само. - С. 291.20 Там само.-С. 291-292. 21 Там само. - С. 292.22 Там само .-С. 293-294.


23 Див. Сводный список профессоров, проповедников и начальствующих лиц Молсковской Академии из воспитанников Киевской Академии. - Там само. - С. 314-326.


24 Там само. - С. 310. Див. також великий перелік вихованців Київської Академії, які служили не тільки в Росії, але й за її межами. - С. 311-313.


25 Смолич И. История Русской Церкви. 1700-1917: В 2 ч. - М., 1996. - Ч. 1. - С. 389.


26 Там само. -С. 390-418.


27 Див.: Список начальников и преподавателей Киевской Академии за 1795-1796 учебный год, Сводный список начальствующих и учащих лиц Киевской Академии // Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. II (1721-1795 гг.). - Т. V. Царствование Екатерины II (1762-1795 гг.); Киевский митрополит Самуил Миславский (1783-1795 гг.). Со введением и прим. Н.И. Петрова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, 1908. - С. 518-529.


28 Смолич И. Вказ. праця. -С. 418-420.


29 Центральний державний історичний архів України, Київ (ЦДІА України). - Ф. 711. - Оп. 3. - Спр. 2: Переписка с комиссией духовных училищ о присылке текстов речей ректора Академии архимандрита Моисея, инспектора Леонтовича и бакалавров Скворцова и Соколова, произнесенных при открытии Академии.


30 Жуковський А. Вклад Київської Духовної академії та її "Трудів" на культурному і богословському відтинках // Хроніка 2000. - К., 2000. - Вип. 37-38. - С. 482-500.


31 Смолич И. Вказ. праця. - С. 442."Профессор Маркеллин Алексеевич Олесницкий. - К.: Тип. И.И. Горбунова, 1905. - 60 с.


33 ЦДІА України. - Ф. 711. - Оп. 3. - Спр. 2889: Дело о' составлении проекта нового устава Академии. 31 января - 25 декабря 1906 г.


34 Там. само. - Спр. 3232: Дело о назначении проф. Богдашевского Д. и Попова К. членами Синодальной комиссии по выработке нового устава Академии, 21 декабря 1909 г.


35 Там само. - Спр. 3780: Дело об эвакуации Академии в Казань по случаю войны. 18 сентября- 9 ноября 1915 г.


36 Там само. - Арк. 12 -12,зв.


37 Там само. - Арк. 12-12, зв.


38 Антоній (Анатоль Ілліч Абашидзе, 12 жовтня 1857 р. - 1 листопада 1942 р.) - схиархиєпис-коп, професор, доктор богослов'я, князь. Народився в Грузії, в с. Веджина Тифліської губернії. Закінчив Київську Духовну Академію (1876 р.), отримав призначення до Тифліської Духовної Семінарії як викладач, де в той час навчався і був виключений Иосиф Сталін. 1900 р., вже в сані архимандрита, обраний ректором Ардонської Духовної Семінарії. З 1902 р. - єпископ. 1904-1905 рр. добровільно як ієромонах брав участь у російсько-японській війні на кораблі "Марія". Нагороджений орденом Олександра Невського. З 1905 р. - єпископ Туркестанський, Таврійський і Сімферопольський. 1917-1929 рр. проживав у Києві, у Китаєво. 22 червня 1933 р. був засуджений ДПУ УРСР на 3 роки умовно. Потім проживав на приватній квартирі. З 27 вересня 1941 р., коли монастирське життя в Києво-Печерській Лаврі відновилося, очолив братію монастиря. Упокоївся 1 листопада 1942 р. У 1961 р. могилу схиархиєпископа Антонія було знищено. Вже у 1990 р. біля стіни Хрестовоздвиженської церкви поставлено пам'ятник. На лабрадоритовій плиті напис:"На сем месте покоится прах в Бозе почившаго схиархиєпископа Антония (Абашидзе) - 1857-1.XI. 1942. В память вечную будет праведник".


39 Лотоцький Олександр (1870-1939) - громадський і політичний діяч, письменник, публіцист, дійсний член НТШ, УНТ у Києві та ін. наукових установ, міністр ісповідань в гетьманському уряді. 1917р. - належав до УПСФ. У березні 1917 р. очолював Українську Національну Раду у Петербурзі. У вересні-листопаді 1917 р. - генеральний писар Генерального секретаріату. 1918 р. - державний контролер в уряді УНР. За Директорії УНР - міністр віроісповідань. 1919 р. - голова дипломатичної місії УНР в Туреччині. Емігрував до Відня, пізніше до Праги і Варшави; викладав церковне право та історію Православної Церкви у вищих навчальних закладах. У 1930-1939 рр. - засновник і директор Українського наукового інституту (Варшава), водночас - міністр внутрішніх справ і заступник уряду УНР в екзилі. Автор літературних та публіцистичних творів, наукових робіт та мемуарів, с


40 Преловська І. Організація навчальних закладів УАПЦ в Києві у 1920-х роках (на матеріялах фонду № 3984 ЦДАВО України) // Український археографічний щорічник. - Вип. 7. - Київ-Нью-Йорк: Вид. М.П. Коць, 2002. - С. 105-123.


41 ЦДАВО України. - Ф. 4648. - Оп. 1. - Спр. 145: Документы о приеме иностранных делегаций религиозными обществами, действующими на территории УСС