Проповіді

Друк

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в Неділю третю після П’ятидесятниці

Господь не забороняє нам турбуватися про їжу та одяг, але застерігає від того, щоби ми робили такі турботи сенсом життя, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо повчання з Євангелія від Матфея, в якому Господь закликає нас більше турбуватися про спасіння душі, ніж про земні речі.

Сама наша природа, пов’язана з матеріальним світом, спонукає нас перейматися повсякденними потребами, такими як їжа та пиття, одяг, відпочинок. То хіба Бог закликає зневажати ці потреби, відкидати їх?

Ні, Господь спонукає нас не до цього. Він не забороняє нам турбуватися про їжу, про одяг й інші наші потреби, але застерігає від того, щоби ми робили такі турботи сенсом життя. «Бо всього цього язичники шукають – каже Христос; – знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:32-33).

Тобто, якщо ми є справді християнами, якщо ми віримо в Бога, то Його, нашого Творця і Спасителя, ми маємо ставити на перше місце у житті. А якщо перше місце займають у нас речі світу цього, такі як багатство і всі можливості, що воно дає, то чим ми відрізняємося від язичників?

Саме визначення «Царство Боже» і нагадує нам про це. Бог іменується Царем щоби підкреслити Його головне, центральне, виняткове положення. Ця істина роз’яснюється через такі євангельські слова: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24).

Мамона – це узагальнене поняття багатства, достатку, земних благ. Якщо вони в житті людини посідають перше місце, тоді Бог нею вже не сприймається як Цар, але як хтось чи навіть щось додаткове, другорядне, менш важливе.

І тут немає багатьох можливостей, але існує проста альтернатива: або Господь для людини є Царем, або таким царем стають речі світу цього. «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23) – так говорить Спаситель, ясно визначаючи, що при уявній багатоманітності вибору насправді він зводиться до простого «так» або «ні». І це «так» або «ні» ми засвідчуємо перед Богом не одними лише словами, не лише зовнішніми ознаками віри і приналежності до Церкви, а самим нашим життям у всій його повноті.

Тут можемо поставити питання: а хіба їжа й пиття, одяг та інші потреби не є важливими? Справді, ніхто не може жити, коли не подбає про них. Бо коли людина не буде їсти й пити – то помре. Але навіть саме задоволення цих потреб повинне підказувати нам і правильне ставлення до них. Хіба ми їмо весь час? Хіба ми п’ємо кожної миті? Хіба одяг чи інші потреби постійно привертають нашу увагу? Якщо би ставалося так, то цей стан кожна розумна людина сприймала би як ненормальний, хворобливий, неправильний.

Ми їмо щодня й декілька разів на день – але наситившись, втамувавши голод, зміцнивши свої сили, ми відкладаємо їжу. Бо ми їмо для того, щоби жити, але не живемо для того, щоби їсти. І якою би людина не була голодною – завжди є певна міра, після якої вона більше не бажатиме їжі та пиття, бо не здатна буде вмістити їх.

Ось так самі ці потреби підказують нам, що вони не можуть бути метою та змістом нашого життя. Матеріальні речі, такі як житло, одяг, їжа та інше повинні служити людині, але не навпаки – поневолювати її.

В чому ж, так би мовити, секрет щасливого життя? Як досягти того, щоби з одного боку не страждати через неможливість задовольнити життєво необхідні потреби, але з іншого – не стати рабом речей? Відповідь нам дають ті образи, які Господь наводить у Євангелії – образи пташок і польових квітів. І відповідь є простою: слід навчитися задовольнятися достатнім і ніколи не забувати про те, що Бог піклується про нас.

Якщо ми спраглі, то кухоль холодної води втамує спрагу. Однак десять чи сто кухлів очевидно принесуть нам вже не полегшення, а страждання. З’ївши тарілку борщу чи якусь іншу страву, ми втамуємо голод – але коли будемо їсти надміру, то спожите принесе нам не задоволення, а страждання. В холодну погоду коли вдягнемо пальто чи куртку, то це захистить нас від шкідливого впливу зовнішніх умов і допоможе зберегти тепло. Але ніхто розумний не скаже, що вдягнувши замість однієї одежі п’ять чи десять, ми станемо почувати себе в п’ять чи десять разів комфортніше, а якраз навпаки.

Тож визначальною завжди є міра достатності. Досягнути того, щоби знати і відчувати її – не просто. Але Господь допомагає нам пізнати цю міру. Адже хто – Бог чи людина – краще знає, що є справді потрібним та необхідним і як досягти цього? Для нас, як християн, відповідь є очевидною – Бог є всевідаючим і всемогутнім, тому Він і знає краще за нас самих про наші потреби, і може та здатен допомогти нам у їх задоволенні.

Це не означає, що Бог замість нас буде виконувати те, що ми самі здатні й повинні зробити. Якщо Творець дав нам розум, сили і можливості вирощувати й готувати для споживання їжу – то не слід очікувати, що Він буде кожному подавати її чудесним чином, без піклування й праці. Апостол Павло застерігає християн від лінивства, кажучи: «Якщо хто не хоче трудитися, то нехай i не їсть»  (2 Сол. 3:10). Навіть приклад пташок вказує нам на це – бо хоча вони споживають те, чого самі не вирощували, однак вони старанно дбають, шукаючи і збираючи їжу і для себе самих, і для своїх пташенят.

У Біблії ми можемо знайти багато прикладів того, як Господь турбувався по потреби тих, хто сам не міг їх задовольнити. Він народ Свій багато років годував небесною манною у пустелі – однак зверніть увагу, що манна з’являлася щодня, але ніхто не міг зібрати її у запаси, бо наступного дня вона вже псувалася – окрім дня суботнього, для якого її можна було зібрати завчасно. Іллю пророка Господь у пустелі годував через воронів, і сам Ілля благословив малий запас вдовиці, що прийняла його – і він не зменшувався від споживання.

Тому, дорогі брати і сестри, у молитві ми просимо, як навчив нас Сам Спаситель: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» (Мф. 6:11). Насущний хліб – це той, якого достатньо для задоволення потреб, це та міра земних благ, яка є необхідною. Ми хліба просимо саме на цей день – щоби від достатку не впасти у спокусу і не перетворитися на безумного багача з притчі, який поклав свою надію на великі запаси, міркуючи так: «Скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись» (Лк. 12:19).

А ми свою надію покладаємо на Бога. Він турбується і про пташок, і про квіти, і про все творіння – то хіба Він, Який благоволить називати нас Своїми дітьми, не потурбується про нас, знаючи і чого ми потребуємо, і коли, і якою мірою? Відповідь нам дає Господь через пророка Ісаю в таких словах: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49:15).

Тож бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, навчитися задовольнятися достатнім, дотримуватися помірності, не віддавати душі своєї речам світу цього і не робитися їхнім рабом, але найперше шукати Царства Божого і правди його. І якщо Бога будемо ставити на перше місце в нашому житті, якщо на Нього будемо покладатися, але також і самі не будемо лінивими і бездіяльними, зариваючи таланти свої в землю – то і в потребах наших щоденних не будемо залишені без допомоги, і як виконавці заповіданого Господом, успадкуємо життя вічне.

Амінь.

Поширити у соцмережах: