Проповіді

Друк

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у п‘ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Заповідь любові укорінена в нашій природі – вона зрозуміла для кожної людини та не потребує для свого виконання ані глибоких пізнань, ані довгої науки, ані складних передумов, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Євангельське читання, яке ми чуємо цього недільного дня, є продовженням слів та проповіді, притч та повчань, які Спаситель виголошує у храмі наступного дня після Свого урочистого входу в Єрусалим. Притчі про злих виноградарів та про покликаних на весільне свято, над якими міркували ми у попередні недільні дні – частина з цих повчань.

«Учителю, яка заповідь найбільша в законі?» (Мф.22:36) – так вже після виголошених притч та повчань запитує Господа Ісуса Христа якийсь законник-фарисей, спокушаючи Його. І через сьогоднішнє читання ми чуємо відповідь Сина Божого на це питання.

Але перш, ніж перейдемо до сутності цієї відповіді, звернімо увагу на одне слово. Чому в Євангелії спеціально зазначено, ніби підкреслено, що законник запитував «спокушаючи» (Мф. 22: 35)? Для того, щоби наголосити: не лише форма або зміст питання є важливими, але і внутрішнє спонукання, намір, з яким воно ставиться.

І тут ми бачимо, що внутрішнє спонукання не відповідало зовнішній стороні питання, адже фарисей хоча і запитував про те, яка найбільша заповідь закону Божого, насправді ставив це питання не для того, щоби довідатися відповідь, але щоби мати привід для суперечки та звинувачень.

Що це є саме так, підтверджується попередніми подіями, продовженням яких і було це питання. Адже після притч про двох синів, про злих виноградарів та про покликаних на весільне свято, фарисеї вирішили, як сказано у Євангелії, «впіймати Його на слові» (Мф. 22:15), тобто у самих словах Спасителя знайти привід, щоби звинуватити Його. І з цією метою підіслали до Нього людей, які з удаваним улесливим захопленням запитували Господа: «Скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?» (Мф 22:17).Вони отримали відповідь, якої не очікували, адже Господь дав їм роз’яснення, яке вони не могли заперечити ані погоджуючись з необхідністю платити податок, ані відкидаючи цей обов’язок.

Після цього саддукеї, які були противниками фарисеїв та заперечували можливість воскресіння померлих, теж захотіли випробувати Спасителя і запитали: за законом Мойсея якщо чоловік помер, не маючи нащадків, то його брат має взяти собі за дружину жінку померлого, щоби відновити його рід. Але чиєю дружиною буде жінка, якщо, виконуючи закон, вона послідовно була заміжньою за сімома братами, кожен з яких помер, не давши нащадків? Господь і саддукеївпосоромив, вказавши, що саме їхнє питання є абсурдним, адже після воскресіння немає шлюбних відносин: «Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах» (Мф. 22:29-30).

Отже, обидва ці питання, як і нинішнє, яке чуємо з Євангельського читання, були поставлені не з метою пізнання істини, але щоби мати підставу для суперечки та щоби у самих словах Спасителя знайти привід для обвинувачення Його у порушенні Божого закону.

Тож з цього маємо для себе зробити висновок, що завжди окрім зовнішньої сторони будь-якої справи важливе значення має її внутрішнє спонукання, мотив, який рухає нами в тому, що ми робимо. І треба твердо пам’ятати, що на відміну від людини, яка не завжди може зрозуміти цю внутрішню сторону, адже не здатна повністю проникнути у глибину думок іншої людини, – Бог знає все.

Він знає, свідомо ми робимо щось чи через несвідомість, вчинили ми помилку через недосвідченість або слабкість, чи робимо щось з повним усвідомленням наслідків. Він знає не лише те, що ми зробили чи робимо, не лише бачить те, що приховане від сторонніх очей, але знає та бачить внутрішню сторону всякої справи, бачить з якою метою і чому ми говоримо або робимо те чи інше.

Цар і пророк Давид так наставляє нас через слова свого Псалма: «Зрозумійте ж, нерозумні люди! Коли ви прийдете до розуму? Той, Хто створив вухо, чи не почує? І той, Хто створив око, чи не побачить? Той, що врозумляє народи і дає людям розуміння, невже не покарає вас? Знає Господь замисли людські, що вони марні. Блаженна та людина, яку врозумляєш Ти, Господи, і навчаєш закону Твого» (Пс. 93:8-12). Бог є всевідаючий і всюдиприсутній, і якби ми завжди пам’ятали про це, то не піддавалися би спокусам так легко, як піддаються ті, хто забувають, що від Господа нічого не є прихованим, і Він бачить і знає про нас все.

Саме тому і сказано у Писанні: «Не спокушай Господа Бога твого» (Лк. 4:12), тобто не випробовуй Його. Адже якщо хтось думає, що Бог чогось не знає чи не розуміє, чи що Він не може діяти, не може винагородити за добро чи покарати за зло – то цим самим така людина спокушає Бога, випробовує Його, більше того – по суті чинить хулу проти Творця і Вседержителя, а це є важкий гріх. Цього слід остерігатися кожній людині, тим більше слід остерігатися нам, християнам, які знаємо всі ці істини.

Отже, з’ясувавши це, звернімо увагу на головне, що нам подається у сьогоднішньому читанні з Євангелія – на основну заповідь закону Божого, заповідь любові.

Чому фарисей запитує: «Яка заповідь найбільша в законі», і це питання назване спокусою? Тому, що старозавітні законовчителі налічували сотні заповідей, і з часом, розвиваючи своє вчення, встановили, що їх є 613 – 248 приписів про те, що слід робити, і 365 заборон про те, чого робити не можна. Більше того, до кожної з цих заповідей вони подавали коментарі та тлумачення, що вона означає і як, на їхню думку, її на практиці слід виковувати. Таким чином за нагромадженням численних заповідей та ще більш численних тлумачень і коментарів до них, які не лише суперечили одні іншим, але почали суперечити навіть самим заповідям, втрачалося розуміння сутності Божого закону, його призначення і сенсу.

Про законників та фарисеїв, які пішли цим хибним шляхом, Спаситель сказав, що вони «зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх» (Мф. 23:4). Викриваючи цей хибний шлях і тих, хто йде ним, Господь Ісус Христос засвідчив: «Добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене. Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських. Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного» (Мк.7:6-8). Тому Спаситель і каже: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!» (Мф. 23:23-24).

Отже, фарисей-законник спокушав Господа Ісуса Христа тим, що бажав втягнути Його у звичайні для його середовища суперечки на тему заповідей, їхніх тлумачень та практичного виконання, і у цій суперечці підловити Його на чомусь, щоби мати привід назвати Спасителя противником закону Божого. Однак Господь дає таку відповідь, яка принципово відкидає всі ці суперечки. Адже наводячи дві головні заповіді – любові до Бога і любові до ближнього – які у сутності своїй зводяться до єдиного слова «полюби», Спаситель відкидає законницький спосіб роз’яснення заповідей через людські тлумачення, натомість вказує на спосіб, вкорінений у саму природу людини.

Адже любов вкладена в саму нашу природу і немає жодної людини, яка би нічого не знала про неї. Кожна людина самою природою спонукається до турботи про себе і від самого народження доторкається до любові від ближніх своїх. Тому ніхто не може сказати: «Мені не зрозуміла заповідь любові, я не знаю, що це таке». І якщо щиро бажає зрозуміти, як виконати волю Божу, висловлену в Його головній заповіді любові, то не потребує вивчення усіх 613 заповідей, тисяч коментарів та десятків тисяч роз’яснень до них, не потребує постійного звіряння із зовнішнім законом, але здатна у простості осягнути все необхідне.

Але, як було сказано спочатку, все це є дієвим, якщо ми справді бажаємо виконати волю Божу, а не спокушати нашого Господа. Заповідь любові – проста для запам’ятовування. Через свою укоріненість в нашій природі – вона зрозуміла для кожної людини та не потребує для свого виконання ані глибоких пізнань, ані довгої науки, ані сповнення складних передумов.Однак якщо не хочемо виконувати її, то лукавий завжди дасть нам привід спокушатися, шукаючи виправдань гріхам.

Тож насправді від нас залежить – який шлях обирати: шлях любові, який веде до Бога та єднає нас із ближніми, чи шлях виправдання власної гріховності та власних пристрастей, коли ми любов замикаємо лише на самих себе, відкидаючи і Бога, і ближніх. А якщо це залежить від нас – то потурбуймося, дорогі брати і сестри, щоби йти вірним шляхом, а не блукати манівцями, йдімо за Христом, а не за спокусами, обираймо життя, а не смерть. «Ще короткий час світло є з вами – говорить до нас Спаситель. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде. Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла» (Ін.12:35-36).

Амінь.

Поширити у соцмережах: