Проповіді

Друк

Проповідь на неділю 5-ту Великого посту

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! У п’яту неділю Великого посту Церква Христова вшановує пам’ять Преподобної Марії Єгипетської – Святої подвижниці, яка є прикладом глибокого покаяння, що приносить великий плід.

Свята Марія Єгипетська жила в Олександрії, юність її минула розпусному житті, але не дивлячись на такий спосіб життя, у її серці, мабуть, був вогник Божий, який вабив її до неба. Вона не розуміла, що живе не так, як вимагає заповідь Господня, не так як вимагає совість.

Одного разу великий корабель із прочанами відпливав у Святу Землю і Марія вирішила поїхати з ними, поїхати не для молитви, а для того, щоб весело провести час із людьми, які були на кораблі. З таким настроєм вона плила і вийшла на березі біля міста Яфи у Святій Землі, після чого вирушила з прочанами до Єрусалиму.

Багато народу йшло до Храму, щоб вклонитися Живоносному Хресту Господньому, і Марія Єгипетська пішла також із ними. Проте, коли вона підійшла до брами, невидима сила відтіснила її і не дала ввійти. Спочатку вона подумала, що натовп перешкоджає їй. Тоді вона знову спробувала увійти, але якась сила не впускала її. Марія Єгипетська перелякалась і звернулась до Матері Божої за допомогою і милосердям та була допущена в Храм. Після цього чудесного випадку вона не повернулася до попереднього позорного життя, а вирушила в пустелю, де провела решту свого життя у великім подвизі, в пості й молитві.

Чого ми, дорогі браття і сестри, можемо навчитися із цього життя? Марія Єгипетська була блудниця, але блуд буває не тільки в тілесним, а полягає в тому, що чистота людської любові роздроблюється, розсипається і людина не може всією душею, всім своїм єством, любити одну людину і Єдиного Бога. Блуд, в широкому змісті, в якому його подає Святе Письмо – це ідолослужіння, пов’язане з видимим світом.

Блуд також полягає в тому, що людина віддає своє серце не тому, що достойне любові людини до Бога, а розсіює свою волю так, що вона служить ідолам та гріховним бажанням. Хіба ми сильні серцем і нерозділені розумом?

І так ми можемо уявити самих себе в образі цієї жінки. Все наше життя подібне до її життя, і як вона, ми часто хочемо поклонитися Живому Богу, хочемо пробратися до Нього, до Його Животворящої присутності. Як часто ми хочемо помолитись, але молитви немає, ми хотіли б любити, але серце кам’яне, хочемо зібрати наші думки, а вони розбігаються, хочемо своєю волею розпочати нове життя, але немає цієї волі, вона розклалась на якісь маленькі часточки, бажання, мрії та тугу.

Як часто ми подібні до морських хвиль, які б’ються об скелі, вилітають і знову падають у море, так нічого і не досягнувши.

Як часто ми думаємо, коли в нас не виходить спілкування із Живим Богом: ”Невже мені закрита дорога до Бога?” Але пізніше ми заспокоюємось, забуваємо і повертаємось до повсякденного життя. Не так сталось із Марією Єгипетською: її обняв страх і вона кинулась за допомогою, за милостю, за спасінням.

І нам потрібно навчитись цьому, ніколи не тішитись тим, що ми не можемо пробитись до Бога, не підійти до Нього. Нам не під силу підняти такий подвиг, який зробила Преподобна, але ми можемо зробити те, що нам під силу. Пам’ятаймо як Апостол Павло говорить що, все нам можливо в підкріплені Господом Ісусом Христом і що сила Божа в немочі звершується.

Господь говорить нам: ”Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам”, усе ж найголовніше – просити в Бога не дарів Його , а того щоб Він Сам, Його сила, Його благодать, Його любов була з нами.

Сьогоднішнє Євангеліє говорить нам як два учні, незадовго до розп’яття, думаючи, що на Господа чекають слава і почесті, просили в Нього, щоб Він поставив їх ліворуч і праворуч від себе. Як би вони відчули, що в цю мить переживає Господь, наближаючись до місця Свого страждання, вони не зверталися б до Нього з таким проханням. Але апостоли були зайняті власними мріями та власними бажаннями.

Чи не так і ми з вами коли стоїмо перед Хрестом Христовим звертаємось до Господа тільки з тим чого самі потребуємо? Отже, лише потреба змушує нас до молитви. Коли б у нас було б усе гаразд, коли б Господь дав нам усі дари, про які звичайно мріють люди: здоров’я, успіх, добробут у житті, можливо, ми тоді й молитися не стали б? Так буває.

У псалмі 26-му, який часто повторюємо : ”Господь моє Світло ,і спасіння моє, кого буду боятися?”, йдеться про людей, які шукали самого Бога, тому що їм уже нічого не потрібно на землі. Ось найголовніше – полюбити Господа Бога всім своїм серцем, усіма помислами своїми, всією міццю своєю.

Господь також через Псалмопівця говорить: ”Шукайте лиця Мого”, отже, шукайте не тільки дари Мої, які Я даю вам, шукайте Самого Мене. Наша молитва повинна очиститись від корисливості. Те, що ми просимо, як дитина просить у матері, так і треба робити. Але дитина любить свою матір.

Вона ж не тільки тягнеться до руки, яка дає дарунок, а тягеться до своєї матері, тому що вона її любить. І наша любов повинна бути саме такою: не тільки руку Господа, яка дає, потрібно бачити й тягнутися до неї, але й Самого Господа бачити, Який має бути перед нами, немовб розп’ятий перед нашим обличчям. Амінь.

1491197546 00749727 n1

Джерело

Поширити у соцмережах: