Житія святих

Друк

26 листопада — пам’ять вселенського учителя, святителя Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського

isidorp326 листопада — пам’ять вселенського учителя, святителя Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського.

Сила благодаті проповідницького слова святого Іоана була такою, що в історії Церкви йому засвоєне імення «Золотоустий». Очевидно, що не тільки майстерність красномовства була джерелом його ораторського мистецтва, але скоріше щира любов до Бога та чистота життя. Життєпис святителя показує його непросту долю, його поневіряння і страждання навіть через підступи своїх же співбратів по служінні. Святитель Іоана Золотоустий народився в Антіохії близько 347 року. Рано втратив батька і мати сама присвятила своє життя вихованню сина. Розуміючи висоту і відповідальність пастирського служіння, святитель Іоана відмовився від того, щоб стати єпископом, коли йому пропонували. Та пізніше він змушений був погодитися на хіротонію, виконуючи волю Божу на благо Церкви. У віці 50 років святитель став архієпископом Константинополя. І тут, у стольному граді його пастирство звершувалося в умовах підступів, наклепів та злоби. Завдяки ворожнечі проти святого з боку імператриці Євдоксії та деяких єпископів тодішньої імперії святого Іоана Золотоустого відправляли у вигнання кілька разів. Зрештою, у вигнанні в далекому від Константинополя місті Комани 14 вересня 407 року святий угодник Божий віддав свою душу Господу. Через 30 років по смерті святителя його нетлінні останки були перенесені в Константинополь. До останнього подиху святий Іоан був прикладом любові до своєї пастви. Перед смертю його останніми словами були «Слава Богу за все!» І в багатьох богонатхненних промовах святителя заклик до прославлення Бога, вдячності Йому звучить, спонукаючи і нас, сучасних християн наслідувати високий зразок життя Іоана Золотоустого.

 

Слово святителя Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського про хворобу та лікарів

Коли ти, людино, захворієш, згадай про тіло Іова, про його святу плоть, бо вона, навіть маючи такі язви, була святою й чистою.  І справді, чи хтось так хворів коли-небудь? Чи хтось був підданий такій біді чи бачив іншого подібного? Ні, ні, ніхто… Але, скажеш, він мав достатнє утішання і полегшення в усвідомленні того, що це лихо навів на нього Бог. Навпаки, саме це його і непокоїло і лякало, що праведний Бог, якому він усіма силами служив, ворогує, як він думав, проти нього, оскільки він не міг знайти жодної розумної причини для того, що сталося… Немає жодної доброї людини без гріха, ані злої зовсім без правди; суд же й відплата належить як тій, так іншій. Якщо якийсь праведник зробить щось погане і захворіє, буде підданий покаранню, то не бентежся цим, а скажи: «Цей праведник вчинив колись невелике зло і отримує належне тут, щоб не бути покараним там.» Однаково, якщо побачиш, що грішник грабує, обманює, вершить тисячі лихих вчинків і, не зважаючи на це, перебуває в благоденстві, також не хвилюйся, а скажи: «Цей грішник, що робить тисячі зла, колись зробив щось добре, і отримує за це блага тут, щоб не вимагати нагороди там…» Отже, коли побачиш, що праведник переносить кару, називай його блаженним і говори: «Цей праведник має якийсь гріх, отримує відплату за нього і переходить в інший світ чистим.» Якщо ж він покараний більше, ніж заслуговує за гріхи, то це йому зараховується примноженням праведності. І слухай, що я кажу. Іов був праведним, непорочним, чистим, богочестивим, і тіло його піддавалося покаранню тут, щоб отримати нагороду там…
 
Попри те, багато людей, коли хворіють на якусь хворобу, відразу ж починають хулити і, таким чином, тягар хвороби несуть, а користі, яка від цього отримується через терпіння, позбавляються. Що ж ти робиш, чоловіче? Хулиш свого благодійника, спасителя, захисника, опікуна? Не помічаєш, що несешся у прірву і вкидаєш себе в рів крайньої загибелі? Адже для того саме диявол і наводить тисячі бід, щоб скинути тебе в цей рів. І якщо бачить, що ти хулиш, то легко примножує і посилює скорботу, щоб ти під впливом мук знову вдавався до нарікання; а якщо бачить, що переносиш мужньо, і чим більше посилюється страждання, тим більше ти дякуєш Богові, то відразу ж відступає, бачачи, що марні й даремні його підступи. Чому ти, людино, нарікаєш та хулиш, коли спіткає тебе якось несподівано нещастя? Хіба полегшиш ти страждання, якщо будеш хулити? Навпаки, ти посилиш його і зробиш скорбото набагато важчою. Але ти ж не можеш не мовчати, коли скорбота пронизує тебе? Тоді замість хули принеси подяку, хвалу, славу Богові. Якщо ти вимовиш хулу, то і допомогу Божу відкинеш, і диявола зробиш сильнішим проти себе; а якщо дякуватимеш, то і заміри лихі лукавого демона відіб’єш, і опіку Бога-Покровителя привернеш до себе…
 
І так, коли ти будеш тяжко хворим, і багато хто буде спонукати тебе полегшити страждання — одні заклинаннями, інші амулетами, треті якимось іншими чародійними засобами, а ти заради страху Божого мужньо і твердо перенесеш тяготу хвороби, і вважатимеш за краще все перенести, аніж наважитися вдатися до чогось подібного — це наділить тебе вінцем мучеництва. І не сумнівайся: як мученик мужньо переносить муки тортур, щоб не поклонитися ідолу, так і ти переносиш муки хвороби, щоб не мати потреби ні в чому, що від нього походить і не виконати того, що він наказує. Але, може, ті муки сильніші? Зате ці триваліші — так що ці виявляються рівними, а часто, навіть, більш сильними. І справді, коли гарячка всередині мучить і палить тебе, а ти, не зважаючи на поради інших, відкинеш заклинання, то чи не вдягаєш ти вінець мучеництва? Коли ти з великою ганьбою виженеш з дому свого заклинателів, то всі, хто почують, похвалять тебе і будуть дивуватися, і будуть між собою говорити: «Ось цей, страждаючи від хвороби, не зважаючи на те, що дехто багато разів переконував, вмовляв і радив скористатися чародійними заклинаннями, не вдався до цього, а сказав: «Краще померти так, ніж зректися благочестя.» Хоча батьки часто навіть незаслужено карають синів, але спонукають їх терпляче переносити покарання; як же ти не можеш потерпіти, коли карає тебе Бог, Котрий любить тебе більше, ніж батьки, і все влаштовує тобі на користь, але якщо приходить якась хоч незначна хвороба, зразу ж виходиш з Його влади і біжиш до демонів? І яке ж ти отримаєш прощення? Як ти виправдаєшся перед Христом? Як призиватимеш Його в молитвах? З якою совістю після цього увійдеш в храм? Якими очима дивитимешся після цього на священика? Якою рукою торкнешся священної трапези? Яким вухами слухатимеш писання, що там читаються, вчинивши такий злочин проти себе самого? Як зможеш знову благати Бога? Та навіть ніхто інший, хоч би й мав він дерзновення Мойсея, не зможе молитися за тебе…
 
Багато хто, впавши в крайнє безумство, не тільки просять у Бога різного роду багатств, влади і тому подібного, але й проклинають ворогів і благають послати їм яку-небудь кару; вони бажають, щоб Той самий, Якого вони молять бути поблажливим і милостивим до них, був жорстоким і нелюдським до їх ворогів. Ті, що пливуть на кораблі, не дають вказівок кормчому як тримати стерно і спрямовувати корабель, але, сидячи на палубі, довіряються його майстерності не тільки тоді, коли корабель пливе благополучно, але й тоді, коли йому загрожує смертельна небезпека; а одному лиш Богові, Який дбайливо влаштовує корисне нам, не хочуть довіряти, уподібнюючись хворому, який вмовляє лікаря дати йому не те, що припиняє хворобу, а те, що живить речовину, яка є матір’ю хвороби. Але ж не послухає лікар прохання хворого; і хоч би й бачив, що він плаче і жалібно благає, скоріше дотримуватиметься закону своєї справи, аніж зглянеться на його сльози. І таку неувагу ми називаємо не жорстокістю серця, а любов’ю до людини, тому що, якщо він послухає хворого і приносить задоволення йому, то чинить з ним, як ворог, якщо ж не поступається і опирається його бажанню, то проявляє милосердя й любов. Так само й батьки, що ніжно люблять своїх дітей, ніколи не дозволять собі дати їм ніж чи палаюче вугілля, коли вони просять їх, оскільки добре знають, що виконання такого прохання згубне для них. Так само й Бог не подасть тим, хто просять чогось погибельного замість корисного, оскільки знає, що це буде їм на загибель. Думаю, що й давні лікарі не даремно і не без причини постановили законом публічно показувати дію різних знарядь, а для того, щоб застерегти здорових, показавши їм наперед, що буде їм потрібне, якщо вони вестимуть безладне життя. Тому й Христос повинен бути для нас і страшнішим від геєни, і бажанішим за царство небесне; і якщо ми захворіємо, краще залишитися хворими, ніж через звільнення від недуги вдатися до нечестя. Якщо чародій навіть і вилікував тебе, то він більше завдав шкоди, ніж користі. Він часто приносить користь тілу, яке все одно трохи пізніше повинно померти й згнити, але завдає шкоди безсмертній душі. Тому, хто не лікар, краще й не мати ліків. Той, хто їх не має, не рятує, але й не губить, а той, хто має, губить, не знаючи, як ними користуватися, тому що порятунок не тільки в природі ліків, але й в майстерності того, хто їх застосовує. Звідси випливає, що називатися лікарем ще не означає бути ним.
 
Чи чув ти про Лазаря, як він все життя боровся з голодом, хворобою та цілковитою самотністю, так, що й саме життя закінчив перед воротами багача, будучи зневаженим, терплячи голод і сам слугуючи їжею псам? Тілом він ослаб настільки, що не міг навіть відігнати собак, які нападали на нього і лизали його рани. І однак, він не шукав заклинателя, не навішував ладанок, не вдавався до чаклунства, не кликав до себе чародіїв, не робив і нічого іншого забороненого, але бажав краще померти серед такого лиха, аніж зрадити навіть частково благочестя… Насправді ти не можеш ні вказати, ні назвати нікого іншого, хто потерпів би настільки багато й такого зла. Для того й Христос показав його в притчі, щоб ми, в якому б нещасті не були, споглядаючи надлишок його страждань, отримали б від його любомудрості достатню втіху й полегшення. Дійсно, він є загальним учителем для всього всесвіту, подаючи кожному, хто терпить хоч якесь лихо, дивитися на нього і всіх перемагати надлишком своїх страждань. Так і мудрі лікарі, коли хочуть відсікти гнилу частину або видалити камені, що забилися в каналах тіла, або виправити якусь іншу огріху природи, роблять це, відвівши хворого не кудись в закуток, а навпаки виставляють його на площі, і зібравши перехожих в юрбу глядачів, виконують розтин. І роблять це не тому, що хочуть виставити на ганьбу людське нещастя, а для того, щоб на чужих тілах навчити тих, хто дивиться, мати належне піклування про власне здоров’я.
 
Таким чином, коли ти побачиш, що праведник перебуває в бідності, підданий образам і закінчує це життя серед хвороб та інших незчисленних лих, то скажи самому собі: «Якби не було воскресіння і суду, то Бог не допустив би тому, хто перетерпів заради Нього стільки страждань, відійти звідси, не отримавши ніякого блага. Звідси очевидно, що Він приготував для них інше життя, більш приємне та набагато більш терпиме, ніж теперішнє». Інакше чи можна було б погодити з розумом, що багатьом із нечестивих Він попускає насолоджуватися задоволеннями в цьому житті, а багатьох праведників залишає посеред незчисленного лиха — Він, Який і називається праведним, і насправді такий є, і має силу праведно воздати кожному за достоїнством його. Йому належить слава і держава, честь і поклоніння нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

переклад архімандрита Лаврентія (Живчика)

 Прес-служба Михайлівського Золотоверхого монастиря