Статті

Друк

Священні пахощі мира Христового

328 листопада  День пам’яті св. вмч. Димитрія Солунського. Святий Димитрій був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов’янська назва — Солунь). Він жив у час, коли язичництво, духовно переможене християнством, посилювало гоніння на вірних Церкви Христової.

Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений у християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан визвав його до себе і, переконавшись в його освіченості та воєнно-адміністративних здібностях, призначив на місце батька — проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, що було поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. У відношенні до християн воля імператора була виражена однозначно: «Віддавай смерті кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Імператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стезю сповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику.

Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей міста християнській вірі й викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Упорядник Житія, преподобний Симеон Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік у своїй повчальній ревності «другим апостолом Павлом», тому що саме «апостол народів» заснував колись в цьому місті першу громаду віруючих, про що говориться у посланнях святого апостола до християн Церкви Солунської. Святому Димитрію було призначено Господом слідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькій кончині свого життя.

Коли Максиміан дізнався, що призначений ним проконсул — християнин, і багатьох римських підданих, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, палаючи бажанням розправитись із солунськими християнами.

Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному служителю Луппу роздати майно бідним із словами: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати собі багатства небесного». А сам віддався посту й молитві, готуючи себе до прийняття мученицького вінця.

Коли імператор увійшов в місто, до нього покликали Димитрія і той сміливо сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав вкинути сповідника в темницю, та ангел зійшов до святого в місце його ув’язнення, утішаючи й укріпляючи в подвигу. Тим часом імператор насолоджувався гладіаторськими боями, спостерігаючи, як його фаворит — силач на ім’я Лій кидав із помосту на списи воїнів християн, яких перемагав у боротьбі. Відважний юнак, на ім’я Нестор, із солунських християн, прийшов в темницю до свого наставника Димитрія і просив благословити його на боротьбу з варваром. За благословенням Димитрія, Нестор подолав, молитвами святого угодника, лютого Лія і кинув його із помосту на списи, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора і послав воїнів в темницю — пробити списом святого Димитрія, що благословив його на подвиг.

На світанку 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 306 року в підземну темницю святого в’язня з’явилися воїни і пробили його списом. Вірний служитель святий Лупп зібрав на рушнику кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перснем й іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. За це імператор повелів схопити і умертвити його.

Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання диким звірам, але солунські християни взяли його і таємно похоронили. За царювання святого рівноапостольного Костянтина Великого (306 – 337) над могилою святого Димитрія була зведена церква, виникнення якої пов’язане із чудесними подіями. Єпарх області Ілірик — Леонтій, що страждав від багатолітньої недуги, прибув на місце поховання святого великомученика і звільнився від своєї хвороби, коли його поклали на місце поховання. На згадку про своє зцілення Леонтій сприяв будівництву храму на тому місці. Повертаючись в Сирмій — адміністративний центр Ілірика, єпарх бажав забрати з собою частину мощей святого, але святий Димитрій заборонив це робити, з’явившись у видінні. Тоді єпарх Леонтій забрав з собою тільки плащ великомученика, просочений його кров’ю. Святий Димитрій в дорозі явив чудо єпарху, коли допоміг йому та його супроводу перейти в час лютої зими Дунай, щоб повернутися в Сирмій. Цікаво, що саме місто Сирмій (сучасна Сремска Митровіца в краю Воєводина у Сербії) з XII століття отримує нову назву від імені святого великомученика Димитрія Солунського — «civitas sancti Demetrii» (місто святого Димитрія), що збереглася в сучасному сербському найменуванні — Сремска Митровіца («Сремска» від «Срем» — Сирмій, «Мітровіца» від Димитрій).

З VІІ століття від раки великомученика Димитрія починається чудесне витікання благовонного мира, у зв’язку з чим святий отримав церковне іменування «Мироточивий». Про витікання мира говорять твори візантійських істориків та письменників, таких як Іоан, архієпископ Фессалонікійський, що жив у VI столітті, Іоан Ставракій, Костянтин Акрополіт, Анна із імператорського роду Комнінів. Візантійський історик Микита Хоніат описує, як нормани, що захопили Фессалоніки в ХІІ столітті, глумилися над святинею, натираючи миром святого Димитрія своє взуття, смажили на ньому рибу. Мироточіння припинилося, коли базиліку святого Димитрія перетворили на мечеть турки-завойовники.

Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби перенесення його святих мощей або частини їх до Константинополя. Але незмінно святий Димитрій таємно проявляв свою волю залишитися покровителем і захисником рідних Фессалонік. Однак, у ХІІ столітті мощі таємно перевезли в Італію в місто Сан-Лоренцо-ін-Кампо, коли Фессалоніки перебували в латинському володінні. Уже в ХХ столітті в 1978 році чесну главу святого великомученика повернули із Сан-Лоренцо-ін-Кампо в його рідне місто, а через два роки і значну частину решти його мощей, так, що в Італії залишилося тільки шість окремих частин святині. Раку із мощами святого Димитрія Солунського, яка знаходиться в базиліці, освяченій на його честь, відкривають раз у рік в день пам’яті святого і після вечірнього богослужіння роздають віруючим вату, просочену пахучою речовиною від мощей.

Православні греки давно шанують пам’ять святого Димитрія Солунського. Причому, навіть богослужіння з нагоди його пам’яті в свій час відбувалося по-особливому, велично, святковіше, аніж вшановували інших святих. В XIV столітті святу великомученика передував піст, звершувався хресний хід, що проходив тією дорогою, якою святий Димитрій ішов на смерть — від храму на честь Богородиці, названої «Пристановище» до церкви святого великомученика Димитрія на місці його страти. За часів архієпископа Симеона Солунського протягом тижня до святкування дня преставлення святого великомученика звершувалися особливі богослужіння, складені за зразком служб Страсної седмиці перед Пасхою. У діалогічному творі ХІІ століття, який приписують візантійцю Феодору Продрому, «Тимаріон» говориться, що вшанування пам’яті святого Димитрія за масштабом можна було прирівняти навіть до святкувань на честь античних богів: «День святого Димитрія — таке ж велике свято, як Панафінеї в афінах або Паніонії в Мілеті; це найвеличніше македонське торжество, і збирається на нього народ не тільки тамошній, македонський, але всякий і звідусюди… така велика слава його в усій Європі… Празник святого Димитрія триває три ночі підряд; сонм священиків та монахів двома півхорами підносить співи на честь мученика. Над цим сонмом поставлений митрополит, що керує святковою службою… Служба всенічна і звершується при свічках та смолоскипах.»

isidor dimitriosЦерковне шанування святого великомученика Димитрія в Руській Церкві почалося відразу після Хрещення Русі. До початку 70-х років ХІ століття відноситься заснування Димитрівського монастиря в Києві із дерев’яним храмом, що був знищений пожежею. Історичні джерела свідчать, що будівничим цієї церкви був великий князь Ізяслав Ярославович, що в Хрещенні отримав ім’я Димитрій. На тому ж місці через століття постає Михайлівський Золотоверхий храм і засновується монастир такої ж назви, що відомий і сьогодні. Мозаїчна ікона святого Димитрія Солунського з храму Димитрівського монастиря збереглась до наших днів і знаходиться в Третьяковській галереї. Із самого Михайлівського собору, зруйнованого більшовиками теж відоме чудове мозаїчне зображення святого великомученика, яке збережене до нашого часу.

З іменем святого великомученика Димитрія Солунського пов’язані перші сторінки «Повісті временних літ». Коли князь Олег розгромив греків під Константинополем у 907 році, як повідомляє літопис, «боялись греки і говорили: це не Олег, але святий Димитрій посланий на нас від Бога». Руські воїни завжди вірили, що вони знаходились під особливим покровительством святого великомученика Димитрія.

В 1369 році святитель Олексій Московський встановлює тижневий піст перед святом великомученика Димитрія Солунського на згадку про звільнення Москви від нападу литовського князя Ольгерда, але цей піст не прижився в церковній практиці на Русі. Хоча, напевно, встановлення Димитрівської поминальної суботи потрібно пов’язувати із наведеною спробою особливого вшанування святого Димитрія Солунського.

Справді, святі Церкви Христової не обмежені державними чи якимось іншими кордонами. Вони — скарб всіх християн. Тому й шануємо пам’ять святого великомученика Димитрія Солунського, бачачи в його житті і смерті образ вірності Христу, незламної надії та уповання на Бога. На славу Божу звершені подвиги мучениками, але для нас, сучасних християн ці величні діяння — дороговказ до єдності в Христі Ісусі Господі нашому.

 

архімандрит Лаврентій (Живчик)

Прес-служба Михайлівського Золотоверхого монастиря