Статті

Друк

Іверська ікона Пресвятої Богородиці

Iverskaya1

25 лютого - Іверської ікони Божої Матері. Це свято встановлене на честь знайдення чудотворного образу на горі Афон у XI столітті.

Історія цієї ікони почалася у ІХ столітті в невеликому поселенні поблизу міста Нікеї за часів царювання імператора-іконоборця Феофіла (829–842 рр.). Одна благочестива жінка, вдова, що жила разом із своїм сином, зберігала вдома заповітний образ Божої Матері. Сталося, що про її духовний скарб стало відомо. Часи іконоборства були позначені зневажливим ставленням до священних зображень. Навіть більше того, за зберігання і вшанування ікон людину могли піддати жорстоким покаранням. Образи угодників Божих відбирали у віруючих, забирали із храмів, показово знищували, демонструючи зневагу, плюндрування святині. Але якщо християнська душа бачачи милість Божу до себе через благословення від ікони, твердо вірила у те, що поклоняється не рукотворному образу, не витвору людських рук, а Бога шанує, то як можна було змусити благочестиву людину священне зображення віддати на ганьбу?

Очевидно саме такі думки та почування були у тієї жінки-християнки, котра разом із своїм сином усамітнювалася, щоб помолитися перед чесним образом Діви Марії. «Величає душа моя Господа і зрадів дух мій у Богові Спасителеві моєму» – ці слова, сказані Пресвятою Богородицею, яскраво свідчать і про наші почуття, коли ми самі молимося. Для нас видима присутність Богоматері через Її ікони – свідчення того, що не лише на словах визнаємо Пречисту Діву першою нашою Заступницею перед Богом, але й маємо можливість споглядати у священному образі Її материнську любов до людини. Для бідної жінки, котра зберігала в себе ікону Богородиці, втратити її, очевидно, означало не просто позбавитися майна, а більше, ніж це – втратити видиму ознаку заступництва Божої Матері. Тому й зберігала вона ікону, як неоціненний скарб, коштовніший за будь-які багатства цього земного тимчасового життя.

Одного дня в будинок згаданої благочестивої вдови прийшли озброєні воїни, виконуючи наказ правителя – вилучити і знищити ікону, а її власників покарати. Та чомусь начальник тих воїнів вирішив дати можливість бідним людям залишити свою святиню вдома, якщо вони до ранку зберуть викуп. От тільки кількість золота, яку він забажав отримати за свою поблажливість, була неймовірно великою, щоб бідна жінка змогла її зібрати, тим паче, за ніч. Один із воїнів, що прийшли, повний зневаги до ікон, вдарив у священний образ списом. І ось диво побачили всі присутні – із сухої дошки потекла кров, як із рани на тілі живої людини! Не може осягнути розум, як після такого видіння могли виконавці нечестивого наказу залишитися байдужими, не впасти на коліна просячи прощення в Бога за своє жорстоке серце, за нечутливість душі. Але так сталося. Коли воїни пішли жінка, розуміючи, що помилування вона не отримає і ікону теж не врятує, відрядила свого сина в безпечне місце, щоб зберегти його життя, а свій скарб – ікону Божої Матері – віднесла на берег моря, покладаючись на Божий промисел. Останній раз глянувши на святиню, жінка опустила ікону у воду. І знову диво – образ Богоматері стоячи поплив по воді.

Про ікону з проколотим ликом стало відомо на Афоні, оскільки єдиний син тієї вдовиці став ченцем на Святій Горі. Він подвизався в обителі поблизу того самого місця, де колись раніше пристав корабель, що віз на острів Кіпр Пречисту Богородицю, і там же у Х столітті грузинський вельможа Іоан та візантійський полководець Торнікій заснували чернечу обитель, що отримала назву Іверської.

Якось насельники Іверського монастиря побачили на морі вогненний стовп, що піднімався до неба – він здіймався від образу Богоматері, що дивним чином стояв на воді. Ченці сіли у човен і хотіли забрати ікону в свою обитель, але як тільки вони наближалися до Богоматеринського образу, то святиня віддалялася від них. Тоді ігумен монастиря очолив молитовне служіння з проханням дарувати ікону обителі. І ось уночі благочестивий старець того монастиря, пізніше примислений до лику святих Гавриїл Грузин сподобився бачити видіння Небесної Цариці. «Передай настоятелю і братії, що я хочу дати їм Мою ікону в покров і допомогу. Увійди в море і з вірою йди по хвилях – тоді усі пізнають мою любов та благовоління до вашої обителі.» – такі слова промовила Пречиста Діва до угодника Божого у видінні.

Зранку вся братія монастиря зі співом молебня вирушили на берег моря. Старець Гавриїл без страху і коливання ступив на воду й сподобився прийняти священний образ Богоматері. Ікону поставили у невеликому храмі на березі й три дні поспіль перед нею не змовкала чернеча молитва. Пізніше образ перенесли у соборний храм монастиря.

Але дивні чудеса і далі відбувалися із тією іконою: зранку наступного по перенесенні дня ікону виявили не у храмі, а над монастирською брамою. І так повторювалося кілька разів. Врешті старець Гавриїл знову отримав видіння Божої Матері, Котра сповістила йому, що не бажає, щоб охороняли Її, а сама хоче бути Охоронителькою в цьому житті й майбутньому. «Я сподобилася милості від Бога для вас і до тих пір, поки бачитимете Мою ікону в своїй обителі, благодать і милість Сина Мого до вас не зменшиться» – сказала пречиста Діва Марія.

Ченці збудували надбрамну церкву на честь Пресвятої Діви, Охоронительки обителі, де чудотворна ікона перебуває і до нашого часу. Православні греки називають ікону «Портаітисса» – «Вратарниця», а за місцем свого явлення на Афоні ікона називається Іверською. За переданням обителі явлення ікони відбулося 31 березня (за іншими джерелами – 27 квітня) у вівторок Світлого тижня. Тому братія Іверського монастиря звершують святкове богослужіння з цієї нагоди саме у вівторок пасхального тижня, виходячи із хресним ходом на берег моря до місця, де старець Гавриїл отримав чудотворний образ.

Історія обителі свідчить про заступництво Божої матері за монастир. Були випадки чудесного поповнення запасів пшениці та єлею в монастирських коморах, зцілення хворих. Що молилися перед цим образом, врятування монастиря від нападів ворогів. Якось перські війська взяли монастир в облогу. Ченці стали взивати за допомогою до Богородиці, молячись перед Її чудотворним образом. Раптово піднялася буря, що потопила ворожі кораблі. Живим залишився лише один воєначальник, що будучи враженим чудом гніву Божого, покаявся, почав просити прощення за гріхи, а пізніше став одним із жертводавців обителі, матеріально сприяючи розбудові монастиря.

На теренах нашої Руси-України про Іверську ікону стало відомо у XVII столітті, коли майбутній Патріарх Московський, а тоді ще архімандрит Новоспаського монастиря Тихон звернувся до настоятеля Іверського монастиря з проханням зробити список ікони для віруючих русичів. «І та новонаписана ікона не різниться від старої нічим: ні довжиною, ні шириною, ні ликом.» – говориться в літописі про список чудотворного образу. 13 (26 за новим стилем) жовтня 1648 року Іверська ікона Богородиці прибула в Москву. Її зустрічав Патріарх Йосиф разом із царською родиною, а також велика кількість православних віруючих християн. Так і для нашої землі руської Богородиця виявила ту ж саму ласку і благодать, якою обдарувала Іверську обитель.

Немає сильнішої молитви, ніж та, яку мати промовляє за своїх дітей. Святі отці називали Богородицю новою Євою, благодатною Матір’ю роду християнського. А тому й надія на Її материнське заступництво – це наша допомога серед бурхливих хвиль життєвого моря.

архімандрит Лаврентій (Живчик)

Прес-центр Михайлівського Золотоверхого монастиря