Проповіді

Друк

Слово на Обрізання Господнє

ih3920В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

За законом Мойсея, законом, даним Самим Господом ще Авраамові, кожен, хто хотів бути частиною Ізраїльського народу, обраного Богом народу, повинен був піддатися особливій кривавій операції. Це поширювалося на всіх осіб чоловічої статі. Відбувалося так зване обрізання. Знак обрізання залишався на все життя. Він був нагадуванням того, що ця людина є членом народу Ізраїльського.

Але майже все, що відбувалося в Старому Завіті, було лише тінню, прообразом того, що має ось-ось з'явитися. Старий Завіт весь час говорить про грядущий Новий Завіт. Багато чого, що відбувалося у Ст. Завіті, іноді явно, іноді скрито вказувало на події, які повинні були відбутися в дні пришестя Спасителя нашого Господа Ісуса Христа і після Нього. Так і обрізання тілесне служило знаком нового обрізання в Новому Завіті, обрізання вже не тілесного, а духовного. У чому полягає це духовне обрізання? Господь Ісус Христос неодноразово говорив: «Хто хоче йти за Мною, - тобто за Господом Ісусом Христом у Царство Боже, на славу Божу, - той повинен зректися себе, і, взявши свій хрест, слідувати за Мною». Ось це відкидання себе і є духовне обрізання. Але що означає зректися себе? - Це означає зректися гріха, який так проник у душу і тіло кожної людини, що відкинути гріх рівнозначно тому, як ніби людина повинна зректися самого себе.

Людина сповнена усяких пристрастей, які в'їлися у неї, як рак - хвороба в'їдається в тіло людини, зростає за рахунок його і лише важка і болюча операція може врятувати людину. Так і гріх необхідно як би оперувати, обрізати, тобто відрізати від себе, вирізати його, щоб людина залишилася здоровою.

Бо, як без обрізання, яке відбувалося в Старому Завіті на 8-ий день після народження немовляти, людина не могла увійти в суспільство обраного народу, так і без духовного обрізання християнин не може увійти в Царство Боже.

Ми повинні постійно, щодня, можна сказати щохвилини, здійснювати над собою цю духовну операцію. Наведу вам ряд прикладів, які показують, як ми можемо робити над собою духовне обрізання. Ось людина сіла за стіл, розігрується апетит, і хоча він вже давно ситий, але все ж таки набиває собі шлунок, якщо можна й випиває, і, врешті-решт, перетворюється з людини в якогось звіра. Ще гірші справи з усякими плотськими, блудними відчуттями і побажаннями. Так і в інших гріхах.

Людина повинна усвідомити ці свої хвороби і як би обрізати їх від себе, утримуватися від обжерливості, від пияцтва, від всяких блудних справ, - відрізати їх від себе. Але людина сама не може цього зробити над собою, бо вона стала рабом гріха, рабом диявола, який до кожного гріха обов'язково присмоктується і розпалює людину, і, якщо Господь дозволяє, торкається і розуму, перекручує його так, що людина може, наприклад, об'їстися до такого стану, що потім дуже важко страждає.

Ще приклад. Ось спало на думку у свято куди-небудь піти. Ясно, що якщо людина піде куди-небудь: до сусіда або в інше місце, то вона там обов'язково наговорить, засудить, «перемеле усі кістки» ближнього, а то і навіть нап’ється і т.д. І якщо вона була у цей день у церкві, отримала душевне полегшення, то пішовши до інших, вона все розгубить і придбає там бісівський стан.

Тому людина повинна обрізати всі ці гріховні помисли, бажання і наміри на самому початку. «Шість днів працюй і твори в них всі справи твої, - говорить Господь, - день же сьомий свято, Господу Богу твоєму». Тому намагайтеся не ходити в цей день нікуди, сидіть вдома, читайте Слово Боже, вставши помоліться, якщо є можливість і обстановка дозволяє, або про себе помоліться, підтримайте той духовний настрій, який ви отримали в храмі, не біжіть кудись «у гості», не засуджуйте та інше.

От ми вийшли з храму, помолилися начебто, але йдемо по вулиці і що робимо? - Дивимося: цей такий-то, той іде звідкись, роздивляємося який у кого ніс, яке лице, хто гарний, а то і в вікно заглянемо. І так, поки людина дійде до будинку, вона згрішить не менш як тисячу раз. Ось цей помисел, що розсіює людину, змушує нас дивитися, слухати і бачити те, чого не слід, потрібно відсікти від себе, відрізати.

А заздрість, а брехня, а обман, а марнославство та інше, й інше! Скільки гріхів причепилося і присмокталося до людини, зробилося як би його частиною, і лише з великим болем, з великими труднощами, закликаючи на допомогу ім'я Боже: «Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй, допоможи мені», тільки з молитвою, напругою, зусиллям можна відсікти їх від себе.

Ось чому Євангеліє часто говорить: Царство Боже силою, зусиллям береться. Людина весь час повинна знаходитися в увазі, волати: «Господи, помилуй». Що означає говорити «Господи, помилуй»? Значить не спати, тобто стежити за собою, боротися з усяким гріховним, не тільки ділом, але і словом, і помислом, і відчуттям, відсікати їх від себе, відрізати. Не можеш сам - переважно ми цього не можемо зробити, настільки ми вже загрузли в гріхах, - так приклич ім'я Боже: «Господи Ісусе Христе Сину Божий, допоможи мені». Так людина повинна все життя від юності до смерті щодня, щохвилини стежити за собою, не давати волі ні очам, ні вухам, ні особливо словам, ніяким потягам, не дозволяти собі ніяких мрій, а все погане відкидати від себе, відсікати, знищувати за допомогою закликання імені Божого, імені Господа Ісуса Христа.

З великим жалем треба сказати, що люди начебто б розумні, люди які в очах багатьох як би попереду, не розуміють того, про що тут написано.

Вважають так, що якщо вона побуває іноді в церкві, якщо вдома ще акафіст шанує і псалтир, та домашні справи виконує, то вона вже все зробила і краще її і немає, а якщо ще й поклони коли-небудь відіб’є, або Всенічне Бдіння прочитає, то вже вище її і немає нікого. Вона всіх засуджує і не бачить того, що сама повна всіх гріхів, що за все життя ніколи не боролася, ніколи не стежила за собою, не очищала себе, не працювала над цим. А тому й залишається повна всіх гріхів: і обжерливості і пияцтва, і блуду, нечистоти всілякої, і заздрості, гордості, засудження, пустослів'я, ненависті, ворожнечі... Так часто людина, будучи сповнена всіх гріхів, всякої гидоти, будучи огидною для Господа, вважає себе праведником, бо вона до церкви ходить, іноді псалтир читає, акафісти. Але хіба в цьому суть? І акафісти, і богослужіння, і молитви, і пости - все дано для того, щоб допомогти людині викинути з себе будь-яку гидоту, допомогти їй обрізати себе, взяти на себе хрест боротьби з гріхом. І Господь допомагає в цьому, посилаючи допомогу у вигляді мимовільної скорботи. Не може людина, наприклад, подолати обжерливість, або пияцтво, або перелюб - Господь посилає хворобу. Пишається людина, марнославством, - Господь принизить її перед усіма так, що вона стане в очах людей останньою людиною. Якщо людина - християнин прив'язана до земного і всі свої сили, всі свої бажання всі мрії направляє до того, як би правдою чи неправдою, крадіжкою, обманом - будь-якими засобами придбати земне благополуччя, то Господь візьме і відбере, і все те, що вона має. Так до нашої праці у нашій власній боротьбі з гріхом посилає Господь нам ще й невільні скорботи, як допомогу в цій боротьбі. З цієї постійної боротьби з гріхом і невільних скорбот і складається хрест для кожного християнина.

Якщо християнин дійсно розуміє своє призначення і значення скорбот, то він покірливо понесе свій хрест. А якщо він не розуміє цього, то починає нарікати, починає судити Самого Господа: за що мені Господь скорботи посилає, хвороби, хіба я гірший за інших - і залишається поза Царством Божим.

Так і Євангеліє - ви бачите, що Господь постійно говорить про те, щоб ми не спали, стежили за собою, несли свій хрест боротьби з гріхом і терпіли скорботи, щоб ми відрікались самого себе. Якщо Сам Господь заради нас був розп'ятий на хресті, став Агнцем Божим, взявши гріхи світу, якщо Він за нас постраждав, то і ми, християни, повинні понести свій маленький хрест і постраждати в боротьбі з гріхом для очищення себе, щоб стати гідними увійти не в якесь місце, подібне земному, а увійти в саме Царство Боже, в спілкування з Господом, зробитися дітьми Божими. Але для цього потрібно постійно працювати, потрібно полюбити Господа, необхідно дякувати Йому, благати Його, щоб Він допоміг нам очиститися від своїх гріхів, дав би нам сили понести свій хрест до кінця життя. І подібно до того, як Господь з хреста зійшов у гріб, а потім воскрес, так і нам усім доведеться з хреста піти у гріб, щоб перейти до Господа у вічне воскресіння. Так повинні ми протягом свого земного життя відрікатися себе, обрізати від себе всякий гріх, нести без нарікання, з вдячністю, хрест, який поклав на нас Господь, благати Його, щоб Він допоміг нам провести життя по-християнськи, по-християнськи померти і успадковувати Царство Боже, уготоване всім дійсним послідовникам Христа від створення світу, де всі просвітяться як сонце, невимовною радістю Божественного Світла.

Амінь!

Прес-служба Михайлівського Золотоверхого монастиря